Перша глава!

Бли~н, чому так в роті суше? Хочу води, но мені так лінь відкривати очі і вставати. Но спрага все таки взяла вверх і єле як відкрив глаза, я побачила странну стелю, не таку як в мене в кімнаті. Трохи покрутив головою я питалася якось оглянути кімнату, но це тяжко мені виходило, бо очі ще не відійшли від сна. Як будто я год спала, а може і більше. Я напружувала очі щоб щось побачити, но не особо виходило, но щось я заметила, вокруг ліжка весели штори. Як в серіалах про среднивековья і знову це чуство шо я не у себе в кімнаті, в моїй кімнаті не було штор і вообще це вже у старіло. Я продовжила напружувати очі і через кілька хвилин я змогла оглянути всю кімнату. Кімната була облаштована середньовічного стилю. В кімнаті було темно, тільки свічки горили і то якись вже потухли. Возле ліжка з двух сторін були вікна закрити шторами, з лівої сторони в пару метрів від мене був маленький диванчик м'ятного кольору на якому був плед і подушки, він теж зовні був обставин шторами, як там вони звались? Я забула, по історії у мене було все плохо. Но кажется ці штори називались...балдакан...балдан...бал, ой це точно так не звали. Стоп вспомнила, балдахин, вот як вони називаються. Все таки я щось знаю по історії або це серіали послужили цьому? Ще з права возле ліжка був маленький комод, на якому були свічки і книга. До речі ще возле диванчика було крісло красного кольору і два вазона. Так, а тепер потрібно встати і найти воду. Вода є на кухні і в ванної, думаю краще ванну найду, чем буду шукати кухню, а я дуже пити хочу, дуже. Попитавшись встати з подушки мене накрила головна біль, як будто я всю ночь бухала. Єле як заспокоївшись я нащупила кінець ліжка і спустила ноги, но я не почуствовала підлоги під ногами, мої ноги просто весели на вису. Зітхнувши і видихнувши я з лізла з ліжка і через кілька секунд я закричала на всю кімнату від боли, бо я не просто з лізла я упала із за того що ліжко було дуже високим. 

Я: ХТО РОБЕ ТАКИ ВИСОКИ ЛІЖКА? Я ЧУТЬ ГОЛОВУ НЕ РОЗШИБЛА. 

Раптом в кімнату заходять, ні забігають якись люди. Коли я на них подивилася, вони були странно одягнени. Довга форма служниці, це практично у всіх було крім жінки у якої були довгі, білі волосся. Теплого тону шкіра, золотистого кольору очі, пухліє губки ярко-червоного відтінка, маленький носик похож на картошку і форма лица виглядала як серце. Одягнена вона була в нічнушку із середньовіччя. Вона дивилася на мене зі слізьми на очах. 

Я: Що дивитися? Очі на лоб зараз вилізуть. 

???: Донечка милая? 

Раптом вона кинулася до мене і дуже~ сильно обняла мене, я думала що вона мене задуше. Но саме дивне, то шо вона назвала мене дочкою. Яка я їй дочка? Я її перший раз бачу. 

Я: Ви хто?

Вирвавшись із її обіймів я подивилася і запитала. Женщина же дивилася на мене і в її погляду можна було прочитати питання яке вона озвучила. 

???: Ти мене не помниш, я твоя мама.

МАМА!? ЧИВО? ЯКА ВОНА МЕНІ МАМА? ШО ТУТ ТРАПИТЬСЯ? Я не розумію, це шо тролінг когось? Хтось рішив надо мною по коливатися? Якщо це правда, то це не смішно. 

Я: Хех...це же просто тролінг, я хочу обратно домой к своїм рідним батькам, к своєї рідної мами. 

Я відвинулася від неї і попитавшись встать я знову упала. 

Мама: Милая, шо з тобою? Я твоя мама, ти мене помниш?

Вона знову взяла мене за руки, но я їх різко висмикнула. 

Я: Не чіпайте! Тролінг затягнувся.

Мама: Який тролінг? Про шо ти? 

Я вже не знала що робити, якась женщина каже шо вона моя мама, я в якийсь кімнати. Моя голова зараз взорвется, шо ще буде? 

Я: Ви ще скажите шо я із багатий семи'ї, єдина дитина і шо я маю вийти за принца. 

Мама: Вух...а вот це ти помниш хорошо. 

Я: ЧИВО?

Шо за бред вона несе? Де я вообще? Я попиталась встати но це сложно мені вдалось, бо ноги мене не держали, но як небудь я у стояла на ногах і з допомогою стіни я вийшла із кімнати в довгій коридор, всі хто був в кімнаті теж вийшли за мною. 

Мама: Милая, тобі не можна вставати.

Шкандибая, державсь стіни я йшла по довгому коридору, в ушах почало дзвеніти, в очах помутніло і я відчуваю як підкошуються ноги і слабкість накриває мене, раптом я падаю на пол продовжуючи держатись за стіну. 

Мама: Милая, ти в порядке? Ти дуже слаба, щоб виходити. 

Її слова пройшли мимо моїх вух, я її взагалі не чула, я чула тільки дзвін в вухах. Раптом очі почали сами по себе закриватися і я все більше бачила темноту. Через кілька хвилин я відключилася. 

* * * 

Прокинулася я знову в тій самий кімнати, в тому самому ліжку. 

???: О ви вже прокинулися, як себе почуваєте юна госпажа?

Я єле як повернула голову в бік і побачила похилого старичка. 

Я: А хто ви?

???: Ви не пам'ятаєте мене? Я ваш сімейний доктор. Я присуствував при ваших родах, лікую вас з народження.

Я:.....

Доктор: Вас нічого не турбує? Ні де не болить? Ваша мама каже шо у вас потеряю пам'яті. 

Я: Ну...

Шо трапилося? Як я здесь опинилася? Я просто жила звичайним життям, так чому я здесь? 

Я: А можно вас о чем небудь по просити?

Доктор: Да, о чем?

Я: Можно дзеркало?

Доктор: Дзеркало? Да, можна зараз дам. 

Доктор приніс мені дзеркало і я повільно подивилася в нього, на мене дивилися другая якась девочка, ні я. У мене розширилися очі то від переляку, то від шоку, шо передало дзеркало. Девочка мала золотисті волосся, як пшениця восени. Білосніжна шкіра, я б сказала прям бліда, дуже бліда. Ярко-блакитоного кольору очі, маленькі пухліє губки ярко-рожевого відтінку, маленький носик злегка курносій. Форма лица була овальною. Девочка точніше я була одягнена в білу нічнушку. Шо це значит, я одна із тех героїнь з манг, яки переродилися в якийсь історії чи шо це? Но в манге головні героїні вмирали перед тем щоб попасти кудись чи переродитися. Я не пам'ятаю щоб я умирала, так чому я здесь в цьому тілі?