20.1

Мія

Я не знаходжу собі місця. Телефон мовчить. Артем написав, що Скайлер у нього, і на цьому все. Жодних деталей. Я лише встигла попросити його підіграти. Але ж Артем сам не в курсі моїх махінацій з вигаданим боргом. Надія, що він читав статтю — мізерна. Аби він тільки не зробив гірше… Зараз увімкне театрала, і Скайлер відразу зрозуміє, що його обвели круг пальця. 

Я міряю кроками кімнату: від вікна до дверей, від дверей і назад. Пальці сіпаються, хочеться негайно набрати Артема й вимагати подробиць. Або поїхати слідом, щоб на власні очі побачити, що там відбувається. Я не уявляю цих двох в одній квартирі. У моїй квартирі! А раптом Скайлер побачить щось зайве? Раптом йому на очі натраплять докази моєї роботи у журналістиці? Це катастрофа.

Мене трясе від нетерплячки. Здається, я чую кожен удар свого серця, кожен тік годинника на стіні. Я стискаю телефон так, що вже болять пальці. Ледь стримую себе, щоб не натиснути на його номер. І тут лунає знайома мелодія, а на екрані світиться: Артем. Нарешті!

— Ану поясни, моя люба, відколи це ти у боргах? — питає таким тоном, наче він мій татусь. 

— То фейкові борги. Я не хотіла… Не знала, що Скайлер захоче допомагати мені. Наталі вимагала сенсацію. Я не вигадала нічого кращого…

— Чому б тобі не написати про самого Скайлера? Ти ж для того з ним живеш? Варіантів море — Скайлер носить жіночі стрінги, спить у кріокамері чи влаштовує свінгерські вечірки. Врешті-решт ти тут журналістка чи я? У тебе завжди була хороша фантазія. 

— Бо я не хочу обливати його брудом, — промовляю це таким тоненьким голосом, наче зізнаюсь у чомусь дуже особистому. 

— Відколи? — хмикає Артем. 

— Віднедавна. Розумієш… Ми дещо зблизились останнім часом. Можна сказати, трохи подружились. 

— Хм… Гадаю, те що Скайлер відчуває до тебе — не лише дружба. 

На моїх щоках спалахує рум’янець.

— Тобто?

 — Він буквально притис мене до стіни та змусив дати обіцянку, що я вигадаю спосіб погасити твій кредит його коштом. 

— От чорт… Сподіваюсь, ти вигадав причину відмовитися? 

— Ні, я погодився. А що мені залишалося? Якби я не сказав, що займуся цим, то він би знайшов людину, які дослідить твоя кредитну історію! 

— І то правда.

— До речі, важлива деталь: кредит ти брала на видання своєї книги. Скайлер сам озвучив таку здогадку. Не знаю, чому він так вирішив. 

Бо йому не байдуже. Він пам’ятає нашу розмову. І не важливо, що тоді я мала на увазі журналістику, а не письменство. 

— Завтра мені привезуть купу грошей, — продовжує Артем, — а я уявлення не маю, що з ними робити! 

— Візьми гроші, і заховай їх де-небудь. Я щось вигадаю…

— Ти вже достатньо навигадувала. Може, варто просто зізнатись, що ніякого боргу не було? 

— Як ти це собі уявляєш? 

— Просто скажи правду. Якщо ви “подружилися”, то він пробачить. 

— Не пробачить… — зітхаю. — Скайлер занадто гордий. 

— До речі, знаєш, що зараз він робить? — в його голосі з’являються веселі нотки. 

— Що? — у мене серце в п’яти. — Сподіваюсь, не слухає нашу розмову!

— Та ні. Скайлера немає у квартирі. Ми попрощалися, я вийшов провести його… а у нас під домом натовп. Я думав, що пропустив якісь важливі збори домовласників. А виявилося… Що це табун фанаток! Справжній табун, я не перебільшую! Я думав, мене затопчуть підборами, чесно. Вони кричали та пісялися від щастя!

Я прикушую губу, знаю, що Скайлер не любить такі сюрпризи. Він цінує своїх фанатів, але воліє тримати їх на відстані витягнутої руки. 

Артем тим часом продовжує.

— І знаєш, що твій Скайлер зробив? 

— Почав тікати і кричати щось на кшталт: Вадиииииим, рятуй? 

— Ні. Він сів просто на сходах й узявся співати разом з шанувальниками! Уявляєш?! Автографи, селфі, пісня в подарунок. Він перетворив хаос на концерт біля під’їзду. Не вистачало тільки капелюха для збору грошей. 

Я уявляю цю картину й не можу не посміхнутися. 

— Він ще співає? 

— Так. Але приїхав якийсь його друг, можливо, той самий Вадим, і потроху розганяє натовп. Гадаю, скоро він поїде додому. Тобі варто бути готовою. 

— Угу, — киваю, хоч Артем того й не бачить. — Дякую, що допоміг. 

— Не дякуй. Якщо Скайлер дізнається, що ми кинули його на бабки, то сядемо у тюрму разом. Тоді подякуєш. 

— Все буде нормально, — запевняю я, але сама в це не вірю. 

Мені потрібен план.