Глава 20

— Гаразд, — я набираю повні легені повітря та повільно видихаю. Відчуваю, що спілкування з цим бовдуром буде непростим. — Ти маєш бути в курсі про проблеми Мії. Скажи, скільки грошей і кому вона вина. Я хочу закрити це питання раз і назавжди. 

З кожним моїм словом очі Артема стають дедалі круглішими. Таке враження, що про борг він чує вперше. Але ж я знаю, що це не так. Вони живуть разом, знайомі з дитинства. Він точно щось та й знає. 

— Мія заборгувала гроші? — перепитує. — Кому?

— Не прикидайся дурником. У мене немає на це часу. 

— Ну… — він чухає потилицю. Виглядає абсолютно розгубленим. 

Я зрозумів, у чому річ. Напевно, не знає чи варто мені довіряти. Боїться сказати щось зайве, аби його подругу не звільнили з посади моєї дівчини.

 — Я не можу розголошувати деталі її особистого життя… — підтверджує мої здогадки. 

Вирішую натиснути.

— Хіба ти не хочеш допомогти їй?! — гарчу. 

Напевно, натиснув я надто сильно, бо цей сніговий видає:

— Мені треба в туалет! Зачекай хвилинку! — біжить в сусідню кімнату та зникає за дверима з написом “не турбувати”.  — Не рухайся. Стій на місці! 

Я киваю. А що мені залишається? 

Чекаю на нього у коридорі. Зазвичай я не прислухаюся до звуків, які лунають із вбиральні, але на цей раз точно чую відлуння вхідного повідомлення. 

— Артеме. Ти що зачинився у туалеті, щоб потайки переписуватися Мією? 

— Ні…

— А що ти робиш?

— Просто сиджу на унітазі. 

— З телефоном. 

— Я звик читати новини, поки справляю потреби. У кожного свої дивакуватості, вірно? — чується ще одне повідомлення.

— Ти хоч би звук вимкнув, брехун костюмований!

За хвилину він виходить. 

— То на чому ми зупинилися?.. Ах, точно! Борги… — потирає руки об штани. — Таак… борги це погано. Вона… емн узяла кредит. 

— Для чого? 

— Хотіла почати… бізнес. Точно! — в його очах спалахує вогник. Наче у голові увімкнули лампочку, і до нього нарешті повернулися спогади. — Бізнес… пов’язаний з…

— Публікацією книги? — здогадуюся. — Я знаю, що вона хоче видати роман. 

— Реально? — знову дивується. — Тобто… Невже вона розповіла тобі про це? Ну ось така історія, роман не реалізувався, гроші не відбилися, кредит закрити нічим. А сума була велика. Більше сотні тисяч!

— Ще й відсотки…

— Точно. 

— Тоді ще одне питання. Якщо я дам тобі грошей, ти зможеш піти в банк та заплатити замість неї? Вигадаєш спосіб дізнатися номер рахунку? 

— Ну… я… 

— Зробиш це заради неї? 

— Гадаю, що так.

Я видихаю з полегшенням. Ну нарешті! Ця проблема розв'язується за п’ять хвилин, а псує життя Мії вже не перший рік. 

— Завтра з тобою зустрінеться моя людина. Звати — Вадим. Він передасть тобі гроші, а ти зробиш так, щоб кредит Мії перетворився на спогад. 

Артем хитає головою. 

— Вона тобі за це не подякує. 

— Чому? 

— Бо Мія — вперта. Вона не хоче, щоб хтось вирішував щось за неї. Їй краще відразу на трьох роботах працювати, аніж просити допомоги. 

— Так, це у її стилі, — сміюся. — Але я готовий до наслідків. Якось переживу. 

Досягнувши своєї мети, я направляюся до виходу. 

— Скайлере! — гукає Артем. 

— Що? 

— Чому ти їй допомагаєш? Наскільки мені відомо, між вами іскри летять. Ви навіть не друзі. 

Хороше питання. Я й сам не знаю відповіді. 

— Меценатство корисне для карми. 

— Зрозумів… 

Задоволений собою, я йду на вулицю. Збираюся сісти у таксі та попросити водія якомога швидше відвезти мене додому. Скажу Мії, що розгріб її проблеми. Нехай лютує, нехай кричить. Байдуже. Головне, що тепер вона зможе спати спокійно. 

Виходжу на вулицю і…

— ВІН ТУТ!!! СКАЙЛЕР!!!

— Дійсно, це ВІН!

— Скайлер! Можна фото!!! МИ ВАШІ ФАНАТИ!

Чорт. Тільки не це!