18.1

Вечір тече напрочуд спокійно. Тимур сидить у вітальні з ноутбуком на колінах, вдає, наче пише текст нової пісні, але я бачу, як він раз у раз крадькома зиркає на Чупі, що розтягнувся біля його ніг. Я на кухні розкладаю покупки, які за наказом боса привіз Вадим, і думаю лише про одне: як краще повідомити Наталі про те, що я більше не писатиму статті про Скайлера?

І тут у двері починають тарабанити з такою силою, що дзвенить посуд у шафках. Чупакабра одразу підривається. Він гавкає, намагаючись здаватися грізним, проте його дитячий голос руйнує всі старання. Але ж який молодець — вже практикується на посаді охоронця. За це отримує ледь помітний схвальний кивок від господаря.

— Кого ще принесло?.. — бурмоче Тимур. — Ти чекаєш на гостей? 

— Мені ж заборонено когось запрошувати. 

— А, точно… — він встає та йде до дверей. — Напевно це копи. Вирішили все ж заарештувати тебе за небезпечне водіння. Знаєш, я навіть допоможу їм застібнути наручники.

Він відчиняє, і в дім буквально влітає Каріна. Як завжди, блискуча з голови до п’ят, у золотих ланцюгах і браслетах. Я десь читала, що найбільшим споживачем золота у світі є Китай. Ні, це маячня. Статисти просто не врахували запаси Каріни. 

— Ти здуріла?! — кричить вона до мене. Потім кидає погляд на собаку, з відразою кривиться, але все ж робить крок у дім. — Я питаю, чи ти здуріла?! Бо іншого пояснення у мене немає!

Я завмираю з пакетом рису в руках.

— Що сталося? — вдаю здивування. 

— Ти знаєш, що сталося! — Каріна кидає сумочку на диван, чим дуже спокушає Чупі спробувати на смак лаковану крокодилячу шкіру. — Я прочитала статтю! Про твої борги! Вона майорить в інтернеті, як сигнальне вогнище. 

У мене холоне у грудях. Ну все, настав час пожинати плоди своєї винахідливості. 

— Ти не мала права виносити це на люди без узгодження! У тебе взагалі немає прав! Ти про все маєш питати у мене. Уваги захотілося? Забула, де ми тебе знайшли? Та я швидко зроблю так, аби ти повернулася до миття офісних туалетів. Хочеш цього?!

— Я… — голос зривається, але я змушую себе говорити. — Мені зателефонували, почали ставити запитання, і я навіть не помітила, як мене пробило на щирість. Це вийшло само собою, я не хотіла…

— Брехня! — вибухає Каріна. — Ти підставила нас усіх! Ми щойно закінчили підчищати заголовки про Скайлера, так з’явилися нові — про його проблемну дівчину!

— ДОСИТЬ! — голос Тимура гримить так, що навіть Чупакабра на мить замовкає.

Каріна здригається, ніби її облили холодною водою.

— Га?..

— Я сказав, досить, — повторює він і стає між нами. — Це мій дім. Ти прийшла у нього без запрошення, і створюєш хаос. Я цього не люблю. 

У моїх вухах це прозвучало дещо інакше. Чомусь мені здалося, що він не дім захищає, а мене. Просто не хоче це демонструвати. 

— Але ж вона… — Каріна усе ще намагається наступати. 

— Це лише стаття, — ріже Тимур. — Я знаю, які бувають журналісти: хитрі, підступні, витискають із людини все, що їм треба. А Мія новенька у світі шоубізнесу. І вона не зобов’язана знати всі їхні трюки. Не забувай, що саме ми затягнули її у це болото.

Він кидає на мене швидкий погляд, і я встигаю вхопити те тепло, яке в ньому сховалося. Від цього мої очі наповнюються слізьми. Я думала, що буде інакше. Думала, він сваритиметься на мене разом з Каріною. А тепер все ускладнилося… Мене переповнює почуття провини. 

— Якщо маєш претензії, — Тимур знову звертається до Каріни, — подай їх у письмовому вигляді. Але не смій вичитувати Мію, як малу дитину. 

Чупакабра, наче у знак згоди, підгавкує. 

Каріна стоїть із роззявленим ротом, її золоті браслети знову дзвенять, але тепер від тремтіння рук. Потім різко хапає сумочку, прямо з-під носа собаки, і йде до дверей. 

— Ігноруючи проблему, ти її не вирішиш, — шипить через плече та грюкає дверима.

У будинку западає тиша. Я стою посеред кухні. Мовчки дивлюся на Скайлера. Відчуваю, як у грудях піднімається хвиля тепла й вдячності. 

— А тепер ти докладно розповіси мені все, що розпатякала журналістам, — промовляє він. 

Я киваю. 

— Добре.