12.1

На під’їзній доріжці біля дому Скайлера я помічаю Вадима. Він сперся на капот своєї автівки, нервово смикає ногою і постійно дивиться на годинник. Явно нервує. Ще б пак! Як виявилося, його бос без нього геть безпомічний. Як мальок рибки, який наважився самостійно виплисти у відкритий океан і ризикує бути з’їденим жорстокими акулами.  

М’яко паркуюся біля нього. Хочу опустити скло та ефектно визирнути, але забуваю якою кнопкою це робиться. Напхали понтів у машину… голову зламаєш, поки розберешся що і до чого. 

— Хвала небесам, я живий! — Скайлер буквально катапультується на вулицю, і ледве стримується, щоб не почати цілувати землю. — Це була найекстремальніша поїздка у моєму житті. 

Я виходжу слідом. 

— Привіт! — вітаюся з Вадимом.

Щоправда, той відповідає не відразу. Від здивування його щелепа трохи опускається. Він переводить погляд з мене на автівку.

— Скайлер дозволив тобі? Я вірю своїм очам…

— Ну, — я розводжу руками. — Не те щоб у нього був вибір. 

— Вона врятувала мене від журналістів, проте ледь не позбавила життя, створюючи аварійні ситуації на дорозі, — бубонить Скайлер. 

Він ходить навколо машини, роздивляється її, обмацує кінчиками пальців та зазирає під кузов. Нагадує детектива, який шукає докази злочину. Але не знаходить їх. Ані подряпин, ані вм’ятин, ані, тим паче, крові пішоходів на ній немає. Та й взагалі, Тимур занадто драматизує! Я їхала цілком нормально. Ну підрізала парочку таксистів, проте вони самі напросилися. 

— Репортери сфоткали Мію за кермом? — питає Вадим. 

— Звісно. 

— Це чудово! 

— А ще її сфоткали камери патрульних, і мені сьогодні прийде штраф за перевищення швидкості, — додає Скайлер. Проте концентрація злості у його словах вже не надто висока. — Гаразд… Вадиме, припаркуй мою машину у гараж, і відвези мене у студію на своїй. Поки я працюватиму, зганяй в бухгалтерію, там якісь трабли з податками. Ще виклич садівника, бо газон заріс і деякі троянди перецвіли. Також дізнайся, чи підготували нову хореографію. Якщо так, то нехай надішлють тобі відео, я пізніше перегляну. 

— Окей, буде зроблено, — киває Вадим.

— А ти, — Скайлер обертається до мене. Наказовий тон змінюється на прохальний, — сиди вдома. 

— Добре, проте мені потрібен твій номер! — заявляю я. — Раптом щось станеться?

— Нічого не станеться. А якщо тобі знадобиться якась допомога, то дзвони Вадиму, його номер у тебе є. 

Чорт. А я думала, що ось так ненароком роздобуду премію від Наталі. Приватні номери телефонів зірок — це скарб для журналістів. Будь-хто у моїй сфері готовий душу продати, аби мати номер Скайлера. Його навіть на таємний аукціон можуть виставити. 

— Що ж ми за пара така… — зітхаю. — Живемо під одним дахом, а досі не обмінялися телефонами. 

— Фіктивна, — відрубує Скайлер і йде у будинок по гітару. 

Я переказую Вадиму наші сьогоднішні пригоди. Він сміється. Хвалить нас за злагоджену роботу, а потім показує якісь графіки з дослідженнями реакції фанатів на нашу пару. Не думала, що любов та увагу публіки можна вирахувати математичними формулами. Я нічого не розумію, але киваю, аби не здатися дурною.

— Ще було б непогано, якби ви удвох показалися на якійсь віп-вечірці… Скоро стартує Тиждень Моди, я візьму запрошення для вас. 

— Добре! — я не можу приховати захват. Стану ледь не першою журналісткою, яка потрапить не лише на показ, а й на приватну афтерпаті! Наталі впісяється від щастя. Та я й сама ледве стримуюся. 

— І ще… Скайлер має рацію. Ти можеш телефонувати мені у будь-який час доби. 

— Домовилися.

— Навіть якщо просто захочеться поговорити, — він кривувато посміхається і підморгує. — Про що завгодно.

Це схоже на легкий флірт. Так би мовити, перевірка підґрунтя на можливість ступити далі. Та я вдаю, що не помітила цього. Він привабливий чоловік і, здається, хороша людина — саме тому я не буду зближуватися з ним. Все одно рано чи пізно він дізнається про мою брехню, а від того розчарування всім буде погано.

— Добре, я зрозуміла, — киваю, вдаючи наче не помічаю його уваги. 

Нарешті король Скайлер виходить зі своїх покоїв. На ньому вже нова футболка, а через плече перекинутий чохол з гітарою. 

— І щоб без сюрпризів, — кидає мені, перед тим, як сісти в машину Вадима. 

Ніяких сюрпризів. Я просто зачинюся, наберу Наталі та по відеозв’язку покажу їй увесь будинок. Потім напишу чергову статтю про те, що наш портал не вірить у щирість кохання Скайлера та Мії, і почну працювати над майбутнім сюжетом про його конфлікт з батьками — відчуваю, там буде багато цікавого. 

Але спершу басейн!