11.1

Чим довше я чекаю на купальник, тим більше відчуваю, що Скайлер притягне якесь неподобство з метою пожартувати. От тільки його жарти зазвичай смішні лише йому. 

— Ще довго? — питаю, висунувши голову з-за штори. Торгової зали звідси не видно, і тому я починаю підозрювати, що цей гівнюк втік, залишивши мене у магазині. А що? Це цілком у його стилі. 

— Одну секунду! — подає голос. — Несу.

Він підходить до мене та з самовдоволеною посмішкою простягає роздільний купальник небесно-блакитного кольору. Плавки — бразиліани, ліф зав’язується на шиї. Я оглядаю його, намагаючись зрозуміти, у чому підступ.

— Ти приміряєш? — питає так нетерпляче, наче він сам шив того купальника. 

— А він часом не надто відвертий? 

— Надто, — задоволено киває Скайлер.  

— Але… Коли ти казав, що обереш купальник, який не дратуватиме тобі очі, я уявляла якусь мантію-невидимку чи водолазний костюм, що максимально сховає мене. 

Скайлер втомлено зітхає. 

— Ти неправильно зрозуміла. 

— Ну гаразд… — я ховаюся за ширмою та починаю перевдягатися. 

Продавчиня, яку залишили осторонь, стає поряд зі Скайлером та очікує моєї появи. Звісно, не відмовляє собі у задоволенні уточнити:

— Якщо цей розмір не підійде, то поверхом вище є магазин плюс-сайз одягу. 

— Він підійде, — дещо різко відповідає Скайлер. 

Мені б його впевненість. Плавки нормально сідають на стегна, а ось ліфчик… На диво добре тримає груди! Нічого собі, це стовідсоткове потрапляння у розмір. Як він це зробив? Я сама не можу дібрати спіднє без сотні примірок, а тут Скайлер, який зайвий раз навіть не подивиться у мій бік! Просто магія якась…

— Ну як? — питаю, відсунувши шторку та демонструючи себе у всій красі. 

Здається, він хоче озвучити заготований їдкий коментар, проте в останній момент передумує. Напевно, інстинкт самозбереження бере гору. 

— Ми купуємо його, — киває. 

— Ну добре… Мені теж подобається. 

Я знімаю купальник. Перевдягаюся у свої шорти та блузку. А потім дивлюся на цінник. Мати Василева! Та ці гроші можна придбати путівку на море. Звісно, я не проти, щоб Скайлер витрачав на мене свої гроші, але що як він тільки на касі усвідомить, у яку копійчину йому влетить наш шопінг. 

Знову кличу його до себе. 

— Чуєш, цей купальник необґрунтовано дорогий. Ти впевнений, що нам треба купляти його? 

— Якщо тобі більше до вподоби плавати без купальника, то можемо не брати. 

— Є інші магазини…

— Здається, ми це вже обговорили.

— Але поглянь на цінник! — я тицяю ліфчик йому під носа. — Там явно помилилися з кількістю цифр. 

Скайлер поблажливо хитає головою. Дивиться на мене так, наче перед ним стоїть не дуже розумна дитина. 

— Я знаю, скільки він коштує. Просто дай сюди, — відбирає у мене обидві деталі купальника. — І не влаштовуй тут цирк.

— Ну гаразд… Тобі вирішувати. 

Буду сприймати це як інвестицію. Після нашого “розриву” продам на барахолці, а натомість куплю собі зимовий пуховик і чоботи. 

Скайлер вже робить крок з кабінки, але я ловлю його за край футболки. 

— Ще одне питання. 

— Валяй. 

— А як ти… як тобі вдалося вгадати з розміром? Тільки не кажи, що до того, як збудувати кар’єру співака, ти продавав жіночу білизну. 

— Не продавав. 

— Тоді у мене немає пояснень.

— Просто… — він дещо ніяковіє. Нічого собі прогрес. Розблоковано нову емоцію! — Визначив на око. Як же іще? 

— Мав багато дівчат з пишними формами? — вмикаю журналістку. 

— Кілька, але ті форми були несправжніми, і я відчував себе обманутим. 

— Ну… мої справжні. 

— Точно?

— Так. 

— Я не звик вірити на слово. Життя зараз складне, кожен намагається надурити тебе… — він простягає руку, немов збирається помацати мої груди.

 Я знаю, що це фарс. Справжній Скайлер радше обере прищемити цю руку дверима, аніж без нагальної потреби торкнутися мене. Проте не відмовляю собі у задоволенні послати його під три чорти:

— Пішов ти! Холоднорукий збоченцю! — виштовхую його з кабінки, а потім виходжу сама. 

Працівниці магазину спостерігають за нами зі штучними посмішками. Присягаюся, насправді вони прокручують у голові тисячі способів прикінчити мене. У їхніх очах буквально світиться напис: “Я зараз схоплю з вітрини стрінги, одягну їх тобі на шию та придушу. А потім найму адвокатку, яка теж фанатіє від Скайлера, і вона мене виправдає”. 

— Запакуйте, — Скайлер кидає купальник продавчині. — Оплата карткою. 

І знаєте що, у той самий момент, коли кредитка Тимура Савченка торкається термінала, я ловлю себе на думці, що сьогодні стала ненавидіти його трішечки менше. 

Зовсім трішечки.