Глава 7

Скайлер

Мій сон вкотре перериває Вадим. Я не можу розібрати більшої частини слів, бо ще остаточно не прокинувся. Його голос звучить як крики чайки. І судячи з того, наскільки та чайка перелякана, у мене знову якісь проблеми.

— Якого біса ти зайшов у мою спальню? — промовляю, змушуючи себе розплющити очі. — Ніколи не чув про приватність? І як ти взагалі у дім потрапив? Я ж казав, що дублікат ключа — лише на екстрений випадок. 

— Мене Мія пустила.

— Ах… точно. Вона ще тут?  — перевертаюся на спину та потягуюся. Треба викликати масажиста, бо від стресу останніх днів у плечах відчувається якась напруга. 

Вадим надувається та червоніє. Здається, ніби він от-от лусне від гніву.

— Заради всього святого, скажи чому вона вся у синцях?! — гарчить, нависаючи наді мною. — Невже ти побив нещасну дівчину?

— Що?

— Я всякого від тебе очікував, але такого… Це виходить за будь-які рамки! Я відмовляюся прикривати твій зад! З мене досить! Хуліганство на вечірках, погрози журналістам, твої витівки під час прямих ефірів і безлад у соціальних мережах… все це я можу владнати, посилаючись на епатаж. Але рукоприкладство! — він хапається за голову. — Мені соромно працювати на людину, яка на таке здатна. Почуваюся співучасником. 

Я трушу головою, сподіваючись, що це хоч трохи збадьорить мене та змусить мозок нарешті працювати.

— Про що ти, чорт забирай, говориш? 

— Про Мію! Думав, я не помічу синців? Це скандал… це такий скандал!

Он воно що! Я хапаю подушку та жбурляю нею у Вадима. 

— То он якої ти думки про мене! 

— Я лише озвучую те, що бачив. 

— Перш ніж озвучувати, треба увімкнути логіку! Невже я схожий на тирана, який здатен бити жінок?

— Ну… якщо зовсім відверто… трохи схожий. 

Я кидаю у нього ще одну подушку і тягнуся за свічкою з підвіконня, яка теж може полетіти слідом.

— Не бив я Мію! Вона просто впала зі сходів. Без моєї допомоги!

Вадим нарешті замовкає. Відходить до дверей, винувато відводячи погляд. 

— Он як… Ну добре, — бурмоче собі під носа. — Значить, ми можемо повертатися до роботи… Справ по горло. 

— Звинуватив мене, а тепер вдаєш, наче нічого не сталося! Якщо ти думаєш, що я тебе так просто пробачу, то ні! Я вже образився!

— Ну а що ще я міг подумати? Ти вчора увесь день гарчав та фиркав. А на ранок я бачу Мію з синцями. Висновок очевидний, — тараторить. — Але я радий, що помилявся. Значить, збираємося! Швиденько снідайте та їдемо в офіс. Треба записати твоє звернення до фанатів якомога швидше. Каріна все підготувала. 

Я киваю. Відпочинок закінчився. Треба повертатися до звичного життя, в якому кожна хвилина розписана на тиждень вперед. Починаю одягатися, і раптом завмираю, так і не застібнувши джинси.

— Є одна проблема, — згадую. 

— Що ще?

— У мене немає дівчини. Треба швиденько знайти заміну для Мії.

— Навіщо? Після падіння зі сходів Мія стала непридатною?

— Вона була непридатною від самого початку. Тому… тому вчора я її звільнив.

У Вадима знову роздуваються ніздрі.

— Ти не можеш звільняти тих, кого не наймав! — скиглить. Таке враження, що він ось-ось заплаче.

— А от і можу. Плачу їй я, значить і працедавець — теж я. Якщо хочу, то звільняю. Тебе, до речі, я теж можу звільнити!

Вадим робить крок уперед та зачиняє за собою двері. 

— Ми не знайдемо кращу дівчину. Вам з Мією написали прекрасну і правдоподібну історію кохання. Таку, що навіть її колеги-прибиральники не зможуть спростувати. Лишень послухай… — дістає з кишені мініатюрний блокнот.

— Ні, це ти послухай! Мені потрібна більш… покладиста дівчина. Така, що буде слухатися мене. А ця… надто норовлива. У неї є власна думка, і чути іншу їй не цікаво!

— Ти диви… прямо як тобі! — зітхає Вадим.

— Навіть якщо так. У парі мають бути протилежності, вірно? Я диктую правила, а вона — підкорюється. Ось рецепт ідилії. Інакше буде хаос. 

— Постривай… ти боїшся, що не впораєшся з нею? Вона занадто крута для тебе?

— Мачня!

— О… я вгадав! Ти звик, що всі жінки готові молитися на твій портрет. А тут Мія зі своєю байдужістю… Тебе це зачіпає, чи не так? Ти б волів, щоб поряд з тобою була чергова фанатка, яка помиратиме від щастя, перучи твої брудні шкарпетки. Але такого не буде. Ставки занадто високі, тому адекватність та помірний холод зі сторони Мії — це навпаки величезний плюс. Вона виконуватиме свою роботу, не будуючи ілюзій і не створюючи проблем. 

Я, звісно, не зізнаюся, але в його словах є зернятко логіки. Колись я мав необережність піти на побачення зі своєю фанаткою… Наступного дня вона розпатякала всім на світі, що ми пара і готуємося до весілля. Навіть опублікувала опитування в Інстаграм, де обирала імена нашим майбутнім дітям. Спогади про це змушують мене здригнутися. Я насилу позбувся її. Це коштувало левову частку нервових клітин та кілька сотень баксів на чайові Вадиму, який домігся видалення із соцмереж всіх наших спільних фото.

— Але Мія несильно й засмутилася, коли почула про звільнення, — пригадую її вчорашню реакцію. — Навіть якщо ти попросиш її залишитися, то вона може не погодитися. 

Вадим зціплює зуби. Коли він злиться, то стає червоним як помідор. 

— Не я проситиму її залишитися. А ти! Роби, що хочеш — хоч на коліна ставай, але за годину ви обоє маєте бути в офісі!

— Чого це ти розкомандувався? — моє терпіння теж має межу. — Забув, хто тут бос?

— Ти недовго залишатимешся моїм босом, якщо не відновиш популярність. А для цього тобі потрібна Мія. Будь ласка, Скайлере! Хоч раз зроби так, як того вимагає ситуація.

Чорт. Принижуватися перед прибиральницею? Нище падати просто нікуди. 

— Гаразд, — зітхаю. — Я поговорю з нею. Запроси її сюди.