Глава 5

Мія

Мені досі важко повірити, що все це відбувається насправді. Цілий вир паралельних подій: на іншому кінці міста Наталі відкорковує пляшку шампанського, святкуючи проникнення свого агента на нову територію, Артем дістає з-під ліжка університетські книжки з акторської майстерності, готуючи для мене експрес-курс: «Як зобразити закохану дурепу і не вмерти від нудоти», у центральному офісі команда самого Скайлера — вигадує план глобальної брехні для фанатів. А я… я стою посеред вітальні у його домі й не знаю, куди себе подіти.

Ця кімната розміром зі шкільний спортзал. Тільки тут пахне не потом і ношеними кросівками, а дорогим парфумом для оселі — щось схоже на суміш морського бризу, шкіри та сандалу. Високі стелі, розкішні меблі, мармур на підлозі… При всій моїй неприязні до Скайлера, мушу визнати, що смак у нього чудовий. Я б і сама не відмовилася жити у такому домі.

Стоп. Я ж і так у ньому житиму! А за оренду розплачуватимусь нервовими клітинами.

— Тож… Ти проведеш мене до кімнати? — питаю у нього, порушуючи тишу, що триває вже кілька довгих хвилин.

Скайлер киває.

— Ходімо. Вона на другому поверсі, сходами вгору і далі по коридору, — опускає погляд на мою валізу. — І дивись, щоб коліщата не забруднили мені килим.

Він йде вперед, а я спеціально проїжджаю валізою по тому білосніжному килиму. Хто взагалі такі купує? Це ж до біса непрактично! Власне, як і дизайнерські сходи без поручнів — всю дорогу на гору я молилася, аби не впасти чи не впустити свої речі. Якби ж Скайлер допоміг підняти валізу… але куди там! Не гоже зіркам пропонувати допомогу простим смертним.

— Щоб ти знав, я приїхала сюди не по своїй волі. Коли погоджувалася на цю посаду, то не знала, що одним обов’язкових пунктів контракту буде спільне проживання. 

— У такому разі до контракту треба додати правила мого дому. Якщо ти живеш тут, то маєш їх дотримуватися. 

— Правила? — перепитую.

— Так, — Скайлер зупиняється біля дверей кімнати у дальньому кутку. — Правило перше — тиша. Я працюю вночі, тому мені просто необхідно добре висипатися. Ніякого фену, ніякої музики, ніякого блендера з ранковим смузі. 

Смузі? Невже я схожа на дівчину, яка снідає смузі? 

— А яєшню хоч можна посмажити?

— Ні. На моїй кухні можна готувати тільки каву. Я не хочу, щоб у домі смерділо їжею.

— Що ж ти тоді їси? О… дай вгадаю! Ти п’єш кров своїх фанаток.

Скайлер залишається незворушним.

— Вгадала. Але твою я точно не питиму, у ній забагато холестерину. 

— До того ж я не фанатка, — додаю. — Але якщо серйозно. Чим ти харчуєшся? 

— Кожного ранку мені доставляють збалансоване меню на день. Я скажу Вадиму, щоб подвоїв замовлення. Можливо, спершу тобі буде важко звикнути до корисної їжі, але у будь-якому випадку це піде тобі на користь. 

— Шкода, я люблю готувати… 

— Воно і видно, — закочує очі. — Наступне правило: мінімізація наших зустрічей. Як бачиш, будинок достатньо великий, аби у ньому загубитися. Зроби так, щоб я не бачив тебе, поки не покличу.

— Згодна, — киваю. — У мене така ж вимога.

— Далі… нічого не чіпати, не переставляти, не виносити з дому. Мої речі — святий грааль, ясно? Якщо ти торкнешся їх, то оскверниш. У лівому крилі, біля басейну знаходиться тренажерна зала. Ти можеш користуватися нею, коли мене там немає. Але басейн — заборонена зона. 

— Чому?

Скайлер дивиться на мене з таким презирством, наче я пляма від кетчупу на брендовій сорочці.

— Бо твоє плавання здійме цунамі. Така відповідь годиться?

— Ні. Але я вже зрозуміла, що адеквату від тебе годі чекати, — намагаюся обійти його, щоб нарешті потрапити у свою спальню. — На цьому правила закінчилися?

— Не приводити гостей. Не палити. Не фотографувати мене без дозволу. Не заводити домашніх тварин, — загинає пальці.

— Дихати можна?

— Можна. 

— А пускати гази?

Його очі стають великими, як у річного окуня. 

— Я просто перестраховуюся, щоб ненароком не порушити якесь твоє правило!

— Вадим зробить пам’ятку та почепить тобі біля ліжка, — він нарешті відступає у бік. — Сподіваюся, що сьогодні ми більше не побачимося. 

— Я теж!

Нарешті відкриваю двері та проштовхую у кімнату свою валізу. Тут світло, затишно і трохи запилюжено — підтвердження того, що у домі Скайлера рідко бувають гості. Дивно… Чомусь я не думала, що він такий самітник. Уявляла, що тут буде цілий штат прислуги та купа друзів. Це навіть цікаво. Треба зробити замітку у записнику.