2.1

Моя відповідь лунає чітко та дзвінко, як постріл, який насмерть вражає его Скайлера. Його брови злітають до лоба, очі округлюються. У залі запановує повна тиша. 

— Чому? — питає він, звертаючись навіть не до мене, а до свого асистента. У його голосі відчувається неприхована образа. 

— Можете пояснити свою категоричність? — перепитує Вадим. — Ви заміжня? У вас є хлопець чи діти?

— Ні, у мене нікого немає.

— Ви лезбійка?

— Знову не вгадали. Просто ця особа, — киваю на Скайлера, — мені неприємна. І я не збираюся вдавати симпатію, аби допомогти йому вийти сухим із води. 

Скайлер плескає у долоні. У його очах спалахує вогонь.

— Я знаю, у чому річ! Вона так говорить із солідарності до жінок свого… типу. 

Я відкладаю ганчірку, хоча у мріях вже жбурляю її прямо в обличчя цьому недоумку.  

— Якого це типу? 

— Ну… — Скайлер руками описує в повітрі обриси моєї фігури. — Типу жінок, вагою під сто кілограмів. 

Останні слова він промовив з явним бажанням зробити мені боляче. Але у нього не вийшло. Я не знаю своєї точної ваги, але мене цілком влаштовує кожен сантиметр мого тіла. Я чітко переконана у своїй привабливості. Художники доби Ренесансу побились би у черзі намалювати моє тіло: широкі стегна, вузька талія, пишні груди. Та що там художники, я щодня отримую компліменти від чоловіків. Але, треба зазначити, від справжніх чоловіків, які не ведуться на нав’язані стандарти хворобливої моди, і не соромляться висловлювати захват здоровою жіночою фігурою. 

— Ти й до цього скандалу не був вартий жодного з моїх кілограмів, — відповідаю я.

Забираю пакет зі сміттям та, штовхаючи свою тацю, йду до дверей. Цікавої інформації й так вдосталь. Я вже можу закласти фундамент під круту статтю, далі треба лише спостерігати й готувати грандіозне викриття. 

— Постривайте! — піар-менеджерка, яку я вже охрестила циганською баронесою, перегороджує мені шлях. — Моя пропозиція цілком серйозна. Якщо ми шукатимемо фіктивну дівчину для Скайлера, то краще взяти ту, яка вже й так працює на нас. Ви лише подумайте, від яких можливостей відмовляєтесь!

Я зупиняюся.

— Від яких же?

— Ви купатиметесь у променях зіркової слави. Дізнаєтесь, що таке світське життя. Познайомитесь зі співаками, акторами, ведучими… Будете подорожувати, жити у розкішних готелях, носити брендовий одяг. Ми матимете все, чого тільки забажаєте. Вам усі заздритимуть!

— Та камон… Навіщо ти її вмовляєш? — гарчить Скайлер. — Невже не видно, що ця кандидатка мені не підходить. І взагалі, я ще й сам не погодився на цю авантюру.

Лисий дід, він же головний бос, прокашлюється. 

— Тебе ніхто не питає. Якщо не хочеш визнавати свою провину і просити пробачення, то будеш зустрічатися із дівчиною, яку оберемо ми.

— Не буду, — хмикає Скалер. — Це якась диктатура!

— Тоді повернеш мені всі вкладені у тебе гроші! Ти хоч замислювався, скільки ми втратили на скасуванні концертів? Намагався підрахувати?! Тобі до кінця життя не розплатитися!

Такий аргумент змусив Скайлера закрити рота. Він міцно стискає губи та відвертається до вікна. 

— Міє, — тепер лисий звертається до мене. Його голос звучить більш поблажливо, але все одно з натиском. — Ми розуміємо ваше збентеження. Проте будемо дуже раді, якщо ви все ж таки обдумаєте цю пропозицію. Ми б не хотіли залучати до цієї справи сторонніх людей, тому покладаємо велику надію на вас. Звісно, ваші старання будуть щедро оплачені. Лише назвіть ціну. 

Я змушую себе кивнути. Беру візитівку, яку мені пхає менеджерка, й поспішаю вийти. Лише у коридорі можу дати волю емоціям. Спираюся на стінку та видихаю. Треба зателефонувати у редакцію! Там будуть у шоці з того, що мені вдалося рознюхати!