Глава 19.

У п’ятницю Лія поїхала з роботи раніше. Вона не бачила Гордія декілька днів. Бо він не заходив у її кабінет, не з’являвся в компанії, що виглядало дивним. Лія пам’ятала про запрошення на побачення. В той день він здивував. Настільки, що не змогла заперечити. А після того просто зник. Лія злилася на нього, бо хвилювалася. Постійно думала про нього та гадала, чи не сталося щось погане. Навіть зателефонувала, придумала питання по роботі, але він не підняв телефон. Згодом написав коротке повідомлення, що  у відрядженні. А ще пізніше додав, що з нетерпінням чекає п’ятниці.

Лія також чекала. Коли Гордій проявляв свою увагу, піклувався про неї, дурманив розум, то твердила собі, що все це омана. Що це той самий Гордій, який п’ять років тому сліпо одружився з нею заради власної вигоди. Той, хто не згадував про її існування. Зрештою той, хто навіть не впізнав її. Коли поверталася на Батьківщину, то свято вірила в те, що почуття до нього в минулому. Але дитяче наївне кохання переросло в щось глибше. Поруч з Гордієм її переповнював шквал емоцій. Хотілося сперечатися з ним, дражнити його, бачити в темних очах захват. Поруч з ним дозволяла собі бути просто жінкою – інколи слабкою, зрідка шаленою, але все частіше була собою.

Лію страшенно злили слова Злати. Бо подруга чітко бачила те, від чого Лія втікала. Але скільки б не переконувала Злату й себе в протилежному, серцю наказати не могла. Навіть холодний розум навіював образ Гордія.

Сьогодні хотілося не просто сяяти, а запалювати. Лія втомилася думати про можливий підступ від Гордія. Змучилася прораховувати все на декілька кроків уперед. Сьогодні бажала бути жінкою, яка бачитиме бажання і захват в очах чоловіка. Лія одягнула блакитну сатинову сукню на тонких бретельках. Вільний крій додавав їй легкості, а товсті локони, що спадали на плечі, вишуканості. Вона зробила легкий макіяж, майже непомітний. Саме такий, що показував її справжню, а не ховав за маскою. Гордій приїхав вчасно. Він галантно відчинив для неї дверцята та допоміг сісти.

- Знову сяєш? – спитав, жадібно оглянувши її.

- Запалюю, - прикусила губу Лія.

- Мене давно спалила.

Гордій вправно виїхав на дорогу. Лія помітно хвилювалася. Вуха горіли, а серце щосили калатало. Вона не знала, як правильно поводитися. І поруч з надто впевненим Гордієм, почувалася недосвідченою. А він, немов відчув її настрій, і накрив теплою долонею її холодні руки на колінах.

- Все добре?

-  Так.

- Хвилюєшся?

- Помітно?

- Тремтиш, - Гордій повернув до неї голову та якось дивно глянув, після чого знову зосередився на дорозі, - але все одно маниш до себе.

- Це погано?

Він усміхнувся. Ця усмішка видалася Лії напруженою. Ямочка на щоці солодко манила, але разом з тим відштовхувала. Вона не могла відвести погляд. Не стрималася і простягнула руку, щоб торкнутися. А Гордій перехопив долоню та притягнув до губ. Спочатку вдихнув аромат і примружив очі. А тоді поцілував. Лія заворожено спостерігала. Долоня горіла. Цей вогонь ступав далі, розносився тілом, пробирав до поколювань.

Гордій під’їхав до будинку, який Лія бачила вперше. Вона знала, що він теж жив за містом, але ніколи не була в гостях.

- Куди ми приїхали? До тебе додому? – вигнула здивовано брови.

- Щось не так? Я не хотів, щоб нам заважали.

- Все гаразд. Так навіть краще.

В будинку переважали сірий та чорний відтінки. У просторій вітальні було накрито стіл на дві персони. Багато страв, свічки, трохи далі розкішний букет з білих фрезій. Квіти Гордій одразу ж простягнув Лії.

-  Вони прекрасні. – Лія вдихнула аромат та задоволено примружилася.  – Ти вмієш дивувати.

- Все ще попереду, - мовив загадково Гордій.

Він допоміг їй сісти, запалив свічки й налив червоного вина в бокали. Лія не могла повірити, що Гордій може бути таким.

- Тобі подобається тут? – спитав у неї.

- Ти постарався, - відповіла чесно Лія, - дуже.

- Минулого разу ти сказала, що коли я хочу пізнати краще тебе, то маю щось розповісти про себе. Я розповів. Тепер готовий слухати.

- Питай.

- Що ти планувала, коли повернулася з Канади? – Гордій не відводив погляду від Лії. Навіть коли пив вино, все одно очі зосередилися на ній.

- Хотіла вразити тебе, - відповіла чесно, - так, щоб постійно думав про мене. Щоб побачив у мені не дитину, а повноцінного партнера.

- Цю місію ти перевиконала, - хмикнув Гордій та ледь помітно скривився, - ні на секунду не виходиш звідси. - Він приклав вказівний палець до скроні та легенько постукав. – Провокуєш, зваблюєш, бісиш, змушуєш ревнувати, але ні на мить не виходиш звідти.

- Ревнуєш? – вигнула одну брову Лія, - справді ревнуєш?

- Хочеш перевірити?

Гордій підвівся та простягнув їй руку, запрошуючи на танець. Лія усміхнулася, бо музики не було, але все ж вклала свою долоню і теж встала.

- Без музики? – спитала вона, коли Гордій поклав одну руку на талію, а іншою огорнув її пальчики.