Глава 17.

Гордій настільки ошелешив Лію, що вона забула про супротив і чемно сіла біля нього за стіл. Влад не зводив з неї очей і це надзвичайно дратувало Гордія. В його жилах кров не просто кипіла, вона бурлила, мордувала його, роз’їдала жили, наче у венах їй не вистачало місця. Йому хотілося закрити собою Лію від усіх чоловіків у залі. Бажання до неї не просто засліпило, а зробило з нього справжнього хижака. З дикими та первинними інстинктами. Він стримувався. З усіх сил намагався не тиснути на неї, діяти обережно. А вона вперто дражнила його. Сказав же не їхати на прийом, бо ще надто ослаблена, а вона навмисне приїхала. Ще й зодягнулася так, немов прагнула познущатися не лише над ним, а над усіма чоловіками світу. Запаморочливо красива зводила його з розуму.

- Гордію, - заговорив Влад, вивівши його з роздумів, - як ти змусив цю красуню вийти за тебе заміж?

Артем, який сидів поруч з Владом, весело хмикнув. Навіть Гордію від цих слів хотілося сміятися.

- Владе, гадаєш, Лію можна до чогось змусити?

- Аж ніяк, - випередила всіх Злата, підморгнувши Лії.

- Он як? То це добровільно? – продовжив допит Влад.

- За згодою обох сторін, - відповіла Лія.

Гордій спіймав під столом її руку та міцно стиснув. Звичайно, він не намагався когось переконати у правдивості їхнього шлюбу, але Лія… Якби мала змогу, то на весь світ прокричала про фіктивні стосунки.

- Це ж шлюб, а не ділова угода, - заговорив старший Григоренко.

- Так, люба, - втрутилася Галина Григоренко, - що покладеш у стосунки, те й пожнеш. Чоловік – це віддзеркалення дружини, - вона на мить повернула голову до свого чоловіка й ніжно усміхнулася йому. А він дивився на неї з таким захватом, наче обом було по двадцять років, - і навпаки.

- З вами важко сперечатися, - усміхнулася Лія.

Гордій продовжував утримувати її руку. Вона не пручалася, але відчув, як застигла та уважно слухала Галину. Почував себе повним бовдуром, бо не пам’ятав, щоб ще ось так когось тримав за руку. Але найбільше дивувало та лякало водночас те, що Гордію починало це подобатися. Особливо, коли Лія не відштовхувала.

- Якщо чоловік чудово ставиться до жінки, береже її, у всьому допомагає, то вона сяятиме. Якщо жінка дякує чоловіку за те, що має з ним, підштовхує його до кращого, надихає, а не свариться через дрібниці, то й він впевнено крокує до цілі. Бо за кожним сильним чоловіком стоїть ще сильніша жінка.

- Нам потрібно брати у вас уроки, - заговорила Злата й зиркнула на Артема.

- Мої батьки – еталон для подружнього життя, - усміхнувся Влад, дивлячись на них.

- Ліє, я добре пам’ятаю твоїх батьків, - заговорила раптом Галина і Гордій відчув, як Лія затремтіла, - вони безмежно кохали один одного. Надзвичайно шкода, що вони не побачили, яка прекрасна донька в них виросла.

Лія не просто затремтіла після цих слів. Вона застигла, забула, як дихати. В синіх очах з’явився сум, переплетений з болем. Одного разу він уже бачив її такою, але тоді Лія стояла спиною і не міг розгледіти сповна журбу в глибоких очах. А зараз бачив. І від цього у грудях запекло. За столом виникла тиша, а Лія більше не дивилася на Галину. Вона повільно підвелася, забравши свою долоню від Гордія.

- Вибачте, я скоро повернусь, - витиснула вона з себе.

Лія пішла в сторону виходу, не вбиральні. Гордій пильно стежив за кожним її рухом, а коли вона легенько похитнулася, різко підвівся та за декілька секунд опинився поруч. Обійняв її за талію та притримав.

- Що ти робиш? – невдоволено заговорила вона.

Але голос звучав не так впевнено, як зазвичай. Слова Галини підкосили її.

- Хоч раз… - заговорив ласкавим тоном Гордій, - дозволь мені допомогти тобі.

- Я не потребую допомоги.

- Потребуєш.  Так само як і я потребую тебе.

Лія замовкла. Повернула голову до Гордія та легенько примружилася. З кутиків очей покотилася волога, яку не могла контролювати. Вона дозволила вивести себе на вулицю. Постійно похитувалася. Якби Гордій не знав про недавню хворобу, то подумав би, що напилася. Але ж і не встигла нічого випити. Слабкість та шок управляли її тілом зараз. Він посадив Лію у свій автомобіль. Садив настільки обережно, наче боявся сполошити її, або ж поранити більше від слів Галини. Поки обходив автомобіль, швидко написав повідомлення Артему.

- Куди ми їдемо? – стрепенулася Лія, як тільки автомобіль виїхав з парковки ресторану.

- В одне місце. Там краще, ніж тут.

- Розвернися! – викрикнула Лія, - я приїхала на своєму автомобілі. Я просто сяду в нього та поїду додому.

- Завтра заберемо твою машину, - спокійно відповів Гордій.

- Я не хочу нікуди з тобою їхати, - стишила голос Лія.

- Я знаю, - усміхнувся Гордій, - я і не везу тебе з собою. А лише в одне місце, яке допоможе тобі. Після цього відвезу, куди скажеш. Гаразд?

Гордій повернув до неї голову, очікував на відповідь. Цього разу не вирішував за неї. Тиснув, наполягав, але давав їй право вибору.

- Ти запитуєш, - закліпала Лія.