Глава 15.

- То як? – спитав Артем у Гордія, - кого ти ще знайдеш для підписання контрактів?

- Що?

Гордій перебував біля вікна у своєму кабінеті. Артем розмістився в кріслі відвідувача. З дня народження Лії минув тиждень, а він не міг викинути цей вечір з голови. Працював і думав про неї, підписував нові контракти, однак згадував її. Сидів на переговорах, а в голові звучав голос Лії. Навіть коли їхав переповненими дорогами, то бачив перед собою не машини, а її невинний образ. У звичайній футболці, спортивних шортах та з безладом на голові вона приваблювала сильніше за найдосвідченіших звабниць. Лише від один знав, яких зусиль вартувало йому стриматися та не накинутися на неї там.

Вона поводилася не так, як жінки, з якими звик спілкуватися. Зазвичай, спілкування відбувалося у ліжку, без слів, бо слабка стать піддавалася йому майже одразу. Жінки підлаштовувалися під нього та догоджали. Вони настільки розпаскудили його, що він не звик до відмов, супротиву й безпосередності. А Лія інша. І зовнішньо, і внутрішньо. Він сприймав її, як особистість, а не красиве доповнення. Не хотів домагатися її, чи тиснути. Бажав, щоб вона сама хотіла.

- Друже, я тебе не впізнаю, - вивів зі ступору Артем.

- Посивів? – хмикнув Гордій.

Раніше він не задумувався про вік. А слова Лії «ти застарий для мене» в’їлися в голову. Гордій знову починав злитися. Страшенно хотів її. Саме її. Бо після дня народження поїхав до Наталі, з якою інколи бачився, але ніч з нею не принесла йому жодного задоволення. Лише впевнився у тому, що хоче саме Лію. Це бажання нагадувало одержимість.

- Підемо сьогодні в клуб, - проігнорував його запитання Артем, - бо цей дід мене лякає.

- Як скажеш. А Лія не приїжджала на роботу?

- Ні. Гордію, ти виріши для себе, чого ти хочеш від Лії. Бо це не твоя чергова лялька, якою можна погратися та викинути.

Артем говорив упевнено, навіть різко. Складалося враження, що відстоював не друга, а Лію.

- Ти завжди її захищаєш. Від мене?

- Від тебе її потрібно якраз найбільше захищати.

- Чому?  - Гордій сів у своє крісло та зустрівся поглядом з другом, - вона тобі подобається? Тоді, на корпоративі, ти впізнав її. Ви спілкувалися з нею протягом цих п’яти років?

- Ти думаєш не в тому напрямку, - усміхнувся Артем, забавляючись його реакцією, - я впізнав, бо цікавився про неї у Володимира. Вони всі ці п’ять років спілкувалися. І він показував мені її світлини на телефоні. Дивно, що ти, хоч і фіктивний чоловік, взагалі нею не цікавився.

- А мав? Вона не хотіла няньку.

- А зараз хоче? Чи ти вирішив, що саме зараз вона страшенно потребує тебе?

- Зараз вона інша.

- Ти уникаєш моїх запитань, - Артем підвівся, хотів йти, але нахилився та поплескав Гордія по плечу, - я відповім за тебе – зараз її потребуєш ти.

За що Гордій цінував Артема, то це за правду. Інколи він рубав з плеча, але чеканив справедливо. Очевидно, саме так усе виглядало зі сторони. Гордій потребував Лію, а не вона його.

Лія так і не з’явилася на роботі. Гордій навіть зателефонував, але вона не підняла телефон. І цим вчинком змусила його ще більше про себе думати. Водночас хвилювався і страшенно лютував. А коли до нього зайшов Володимир з документами, то випадково обмовився, що Лія захворіла.

- Як вона могла захворіти посеред літа? – нахмурився Гордій. Перечитував документи, але перед очима все злилося в одну розмиту пляму.

- А чого ти здивований? Вона понад п’ять років жила в Торонто. Там відрізняється клімат. Тому й захворіла.

- Так і знав, що ці ганчірки, які мало нагадували сукні, не приведуть до чогось хорошого.

Гордій кинув на стіл папери, які розлетілися у різні сторони, наче боялися його гніву. Без жодних пояснень вхопив ключі від автомобіля, телефон та попрямував на вихід. Йшов упевнено, різко, не гаючи жодної секунди. Спочатку заїхав до аптеки та купив препарати від простуди, далі в продуктовий магазин, а тоді взяв курс до будинку Лії.

Він довго тарабанив у двері, але вона не відчиняла. Спробував зателефонувати, однак телефон також ніхто не підіймав. Гордій обійшов будинок та опинився на терасі, де минулого разу застукав Лію за малюнками. Двері до будинку з цієї сторони залишилися відчиненими. Гордій пройшов через кухню та опинився у вітальні. Хотів піти в кабінет, або на другий поверх, але побачив рудий клубок на дивані.

- Якого біса ти не відповідаєш на мої дзвінки? А двері? Хіба їх не для того придумали, щоб відчиняти?

Лія не реагувала на його нотації. І це виглядало надто дивно. Невже настільки захворіла, що навіть не мала бажання воювати з ним? Але коли Гордій опинився зовсім близько, то помітив, що вона обійняла себе руками та спала. Він замовк. Поклав пакети на журнальний столик, а сам вмостився поруч. Руді пасма волосся впали на чоло, закривши від нього пів обличчя. Він обережно загорнув їх. Нефарбоване волосся, жодної косметики на обличчі, проста широка футболка, а він завівся так, що все тіло перебувало під суцільним розрядом. Гордій зціпив зуби й вкотре розізлився на ситуацію, в яку  ставила його Лія. Вона щось пробурмотіла крізь сон і пововтузилася, немов запрошувала торкнутися до неї. Гордій зачепив подушечками пальців щоку, провів долонею до потилиці. Хотілося стиснути її до хрускоту кісток. Цілувати так, щоб сама просила більшого. Натомість зрозумів, що Лія вся горіла. Він торкнувся внутрішньою стороною долоні її чола і нахмурився.