Глава 12.

Минув тиждень

- Так і ховатимешся тут? У своєму барлозі? – бурчала Злата, малюючи круги в кабінеті Лії, який колись належав її батькові.

- Я не ховаюся. Я працюю.

Лія вкотре опустила голову до монітора свого комп’ютера й ретельно там щось вивчала. Вже понад тиждень вона не виходила в офіс компанії. Працювала з дому, шукала нові контракти серед колишніх друзів батька. Крім того, вдосконалила свої старі архітектурні проєкти й відправила заявки на участь в декількох тендерах.

- Працювати можна й з компанії, - не вгавала Злата, - а тут ти просто ховаєшся від нього. Серйозно, Ліє? Ти така боягузка?

- Я ніколи не боялася труднощів, - примружилася Лія, дивлячись на стіну перед собою, - ні…боялася, але все одно йшла вперед. Навіть коли спотикалася, знову йшла… а зараз, - вона повернула голову до Злати й на синіх очах виступила ледь помітна волога, - я справді боюся. Я не хочу стати ще одним його трофеєм. Але поруч з ним мені стає все важче себе контролювати.

Тоді, біля клубу, коли Гордій цілував, Лія мало не піддалася спокусі. Її все в ньому дурманило – аромат, теплі дотики, м’які уста, поведінка, наполегливість. Лія могла перелічувати довго його якості. Але лише в думках, бо не збиралася озвучувати всього навіть Златі. Його зухвалість, інколи грубість та егоїстичність теж манили до себе. Гордій був саме тим чоловіком, який приваблював Лію. Поруч з ним вона тремтіла, ноги підкошувалися, хотілося пригорнутися до сильного тіла та бути охопленою міцними руками. Вона ледь стрималася, щоб зі всією пристрастю не відповісти на його поцілунок. Коли на мить піддалася йому, то палали не лише уста, горіла вся. В грудях несамовито пекло, живіт затягувало в болючий вузол. Якась невидима сила допомогла їй відсторонитися від Гордія. Бо він був справжнім спокусником. Знав, як догодити жінці. Бачив її слабинки й уміло тиснув на них.

Після того поцілунку Лія поїхала додому, не прощалася ні зі Златою, ні з Метью. Лише опинившись вдома, написала короткі повідомлення обом. Наступного дня провалялася в ліжку від ранку до вечора. В ній боролися одразу дві різні Лії – одна, яка була сильною та вольовою, нашіптувала їй піддатися почуттям, а інша досі пам’ятала те, що сталося п’ять років тому.

- А він не телефонував тобі? – спитала Злата, вивівши Лію з роздумів та самопоїдання.

- А мав? – хмикнула Лія.

- Тільки сліпий міг не побачити пристрасті між вами.

- Ти перебільшуєш.

- Пф… я може й не була в школі такою старанною ученицею, як ти, але амурні справи добре розпізнаю. Ліє, та він мало з розуму не зійшов, коли ти танцювала з Метью. Навіть не чув, про що ми говорили за столом. А запросив він мене лише для того, щоб до тебе наблизитися… - торохтіла без зупину Злата.

- Я знаю, - мовила спокійно Лія. – Йому цікаво до тих пір, поки я пручаюся.

- А ти хочеш, щоб йому було цікаво й після твоїх пручань?

- Що ти маєш на увазі?

- Він закохується в тебе, Ліє. Якщо будеш розумна, то не проґавиш свій шанс. – Злата ледь помітно всміхнулася, - а якщо тебе влаштовує твій барліг, то сиди тут і далі ховайся.

Лія вигнула брови та широко усміхалася. Вона вперше бачила Злату такою войовничою та сміливою. І хто це на неї так подіяв? Артем, чи все ж таки Метью? Останній декілька разів приїжджав до Лії, щоб обговорити робочі моменти й теж мало не силоміць тягнув її до офісу. Злата пішла, а Лія через декілька хвилин зателефонувала Метью:

- Я їду в офіс, буду через годину, - мовила вона, як тільки він підняв телефон.

- Нарешті Лія, яку я знаю, повернулася.

Лія збиралася на роботу, мов амазонка, яка йшла в бій, щоб боронити своє плем’я. Вона одягнула ефектну сукню, зробила легкий макіяж, розпустила волосся та пішла до виходу. Розуміла, що рано, чи пізно повинна зустрітися з Гордієм, заглянути йому в очі, наблизитися. І чим далі відтягувала цей момент, тим важче ставало. Вона приїхала на роботу в розпал обідньої перерви. Майже нікого з працівників не було на робочому місці. З Метью вона домовилася зустрітися біля свого кабінету. Він уже чекав. В руках тримав розкішний букет з різноманітних квітів. Лія сповільнила кроки та почала усміхатися.

- В когось сьогодні свято? – мовила вона, опинившись зовсім близько.

- Так, - Метью вручив їй квіти.

Лія огорнула букет руками та вдихнула неймовірний аромат. Навіть очі примружила від задоволення. Увесь страх, який огортав тіло, коли їхала сюди, кудись зник. Але не встигла вона відірватися від квіток, як почула гучний грюкіт дверей. Лія обернулася і помітила Гордія біля його кабінету. Він був злим. Темні очі почергово глянули на неї з Метью, тоді перекочували на букет. Вона помітила, як Гордій швидко оглянув її з голови до ніг і ще більше нахмурився. Від його прискіпливого та суворого погляду все тіло вкрилося неприємним ознобом. Хотілося сховатися, зігрітися. Піти геть. Але вона випрямила спину та привітно йому всміхнулася.

- Привіт, Гордію! – мовила так, наче нічого не сталося між ними тиждень тому.

- З’явилася, - пробурмотів він.

Гордій ще раз глянув на букет, зім’яв у руках папери, які тримав, а тоді розвернувся та пішов геть з приймальні. Тільки тоді, коли він зник з поля зору, Лія змогла видихнути.