Глава 10.

Лія дивилася на своє відображення в дзеркалі та намагалася заспокоїти розбурхані нерви. Звідки Гордій знав про її зустріч з Метью? Як опинився у тому ж ресторані? Вона могла поставити собі ще тисячі таких питань, але не це розхвилювало її. Сьогодні він сидів надто близько до неї. Вона відчувала на своїх стегнах його невагомі дотики. Темні очі не просто гіпнозували її. Вони поглинали в себе, затягували у туманні тенета. Колись вона вже перебувала там, але змогла вибратися. А зараз відчувала, що знову падала… А ще нарешті торкнулася омріяної ямочки. Коли зробила це, Гордій напружився, швидко прибрав її долоню. Лія приклала руку до своєї щоки, тоді заплющила очі й згадала його невагомий дотик. Щось всередині неї затріпотіло. Щось невідоме, незнайоме, але тягуче й солодке.

- От самець. І на що я повелася? Ліє, отямся!

Вона зімкнула руки в кулаки та різко видихнула. Після цього ще й застогнала вголос, наче це могло допомогти.

- Ліє, ти ще довго? Ми з Метью чекаємо, - почувся голос Злати за дверима.

- Йду я. Йду.

Злата виглядала дуже гарною. Спідниця з еко шкіри спокусливо сиділа на її стегнах. Топ з блискітками привертав до себе увагу, а яскравий макіяж робив її зелені очі виразнішими. Лія не любила підбори та сукні. Одягала їх виключно при потребі. А сьогоднішній вечір взагалі не сприймала, як розвагу. Тому вдягнула прості темні джинси палаццо, кросівки та додала родзинки своєму образу чорним боді з оголеною спиною. Вона не розповідала Метью усіх деталей про Гордія та їхню домовленість. Саме тому він поводився так безпосередньо. Настільки, що необачно підставив її, довірившись Гордію.

- Метью, - Лія підійшла до нього, поки він сидів на дивані, - прошу тебе, не довіряй Гордію та його другові.

- Не довіряти твоєму чоловікові? – усміхнувся Метью, - а кому довіряти? Тому, хто не розповів про своє одруження?

Злата стояла поруч та часто кліпала. Лія знала, що Злата не розуміла англійську надто добре, тому, скоріш за все, вловлювала лише окремі фрази. Зате своїми очиськами вміло стріляла в Метью.

- Я хотіла тобі розказати.

- Але не розказала.

- Бо це неважливо для мене, - зітхнула Лія, - це фіктивний шлюб. Для бізнесу. Зовсім скоро ми розлучимося. І мені дуже потрібна твоя підтримка.

- Ліє, - Метью повернувся до неї та вдивлявся у її засмучені очі, - все гаразд. Але не приховуй такого від мене. Між партнерами, що найголовніше?

- Довіра, - видихнула Лія, а тоді міцно обійняла його.

Вони разом навчалися в Канаді. Й він був одним з перших, хто підтримав її у важкій адаптації до нової країни. Той період Лія згадувала водночас з жахом і вдячністю. Бо було нестерпно важко звикнути до нової країни, нового менталітету, мови, яку на слух важко сприймала. Поруч не було нікого з рідних, чи знайомих. Однак на противагу цьому вона навчилася виживати, зрозуміла, що покладатися можна тільки на саму себе. А ще потрібно вміти захищатися, а інколи й самій нападати. Метью постійно підтримував. Був тим, з ким  могла поговорити про все на світі, попросити поради та навіть виплакатися в його жилетку. Тому саме Метью вона завдячувала всім за безмежну підтримку.

- Годі киснути та обійматися, - втрутилася Злата. – Ходімо вже.

Гордій прислав локацію Лії у повідомленні. Вони викликали таксі й через якихось сорок хвилин перебували перед елітним нічним клубом. Їх впустили одразу, ще й провели за відповідний столик. Лія невдоволено озиралася навкруги. Вона ненавиділа ці елітні пафосні заклади, куди вхід тільки за спеціальним запрошенням. І не розуміла, для чого Гордій обрав саме це місце. Вразити Метью?

Вони розмістилися за столом й замовили собі випивку та закуску. Поступово відвідувачів більшало, але Гордія не було ніде видно. Злата постійно щось говорила Метью. Ламала англійську всіма способами, але він її розумів, або ж вміло це вдавав. Лія не вмішувалася. Вона постійно спостерігала за входом, щоб не пропустити прихід Барвінського.

- От блазень, - пробурмотіла вона собі під ніс та скуштувала терпкий коктейль, - невже не прийде?

- Ти не мене виглядаєш? – почула біля вуха.

Він несподіванки Лія затамувала дихання, а коли оглянулася, то побачила Гордія, який нахилився біля неї, а поруч з ним Артема. Від Барвінського не могла відвести погляд, бо ще не бачила його в джинсах та футболці. В костюмах він виглядав нахабним, неприступним та самовпевненим. Зі зміною одягу все це не зникло, але він був іншим – якимось простішим.  Не встигла Лія оговтатися, бо Гордій вмостився поруч з нею на диван. Столи в цьому закладі були круглими, а дивани нагадували місяць. Тому з одного боку біля Лії сидів Метью, а з іншого Гордій – неймовірна компанія. Артем сів біля Злати, тому й подруга Лії перебувала в пастці чоловіків.

- Я надіялася, що ти не прийдеш, - мовила різко Лія.

- Я ж не можу відпустити свою дружину саму в такий заклад та ще й з незрозумілим іноземцем.

- Я цьому незрозумілому іноземцю довіряю більше, ніж собі, - відповіла Лія перше, що спало на думку.

Вона справді довіряла Метью більше, ніж собі. Бо з її запальним характером неодноразово могла вскочити в авантюру. І якби не холодний розум Метью, то невідомо, де була б зараз. Гордій примружився. При тьмяному освітленні його очі виглядали темнішими, волосся виблискувало, ямочка при постійній усмішці так і манила до себе. Він повернувся до неї, сперся ліктем на спинку дивана та пильно оглянув її. Від прискіпливого погляду Лія зіщулилася та напружилася. Але ніяк не видавала свого хвилювання. Він бентежив її. Почувалася поруч з ним слабкою. Вона злилася на Злату, яка настільки захопила Метью, що він забув про неї.