Глава 9.

Гордій почував себе повним бовдуром. Бо уже понад годину тримався на хвості в Лії, слідкуючи за її маневрами. А як йому ще взнати про її інтрижки? Наймати спеціально навчену для цього людину було б занадто. Бо це свідчило б про визнання її достойним супротивником. А Гордій не міг. Десь у глибині душі це розумів, але не піддавався цим відчуттям. Лія прямувала до аеропорту. Принаймні усе виглядало саме так. Та й секретарка, яку до неї підставив, підтвердила це. Метью. Хто він для неї? Друг? Коханець? Ці думки не давали спокою.

Гордій припаркувався якомога далі від Лії. Відчував себе шпигуном аматором на завданні. Тримався постійно осторонь. Та й при такому великому потоці людей це було не важко. Він купив собі кави й спостерігав. Обрав для цього непримітне місце в кутку зали очікування. Лія постійно дивилася на свій смартфон. Час від часу комусь писала. А коли побачила знайому постать, то помітно оживилася. Гордій так і застиг, спостерігаючи за тим, що відбувалося перед його очима. Він був надто далеко, щоб чути щось, але добре бачив. Молодий світловолосий хлопець підійшов до Лії, притиснув до себе та закружляв у обіймах. При чому тримав її у повітрі надто довго.

- Якого біса ти її притискаєш до себе? – прошипів Гордій.

А Лія поруч з цим хлопцем розквітла. Вона широко усміхалася, щось натхненно розповідала та жестикулювала. Вона виглядала життєрадісною. Такою, якою мала б виглядати дівчина її віку. Вони так і пішли до виходу з аеропорту, обіймаючись. Гордій не просто закипав від злості. Він зім’яв паперовий стаканчик після кави, наче той в чомусь провинився. Хотілося скрутити шию цьому молодику та переламати руки, щоб не ліз більше до неї.

Вони поїхали у ресторан і Гордій довго вагався, чи заходити слідом. Зрештою не витримав попрямував до їхнього столика. Сині очі Лії помітно збільшилися, коли побачила його. Вона сиділа на зручному дивані, а навпроти неї той самий світловолосий іноземець. Не роздумуючи, Гордій розмістився поруч з Лією та привітно їй усміхнувся.

- Яка несподіванка, - заговорив він оксамитовим голосом.

- Для мене так точно, - буркнула Лія. Вона перейшла на англійську, звернувшись до свого співрозмовника, - Метью, познайомся з моїм компаньйоном.

- То це він? – усміхнувся молодик, примруживши зелені очі.

- Хотів би і я про тебе так сказати, - Гордій також перейшов на англійську. – Але моя дружина нічого про тебе не розповідала.

Він навмисне наголосив на слові «дружина», а тоді ще й поклав руку на диван позаду Лії і торкнувся подушечками пальців ніжної шкіри на шиї. Лія стрепенулася. Різко повернулася та метнула в нього свої сині блискавиці.

- Дружина? – перепитав Метью.

- Не слухай його, - втрутилася Лія.

- То ти не знав? Не так собі все уявляв? – зловтішався Гордій. – Кохана, чому ти нас раніше не познайомила?

Гордій поводився легко, невимушено. Ледь помітна усмішка демонструвала ямочку на обличчі, до якої Лія неодноразово прагнула торкнутися. І саме зараз вирішила, що кращої нагоди не буде. Бо сиділи вони надто близько один до одного. Гордій грав, то й вона гратиме. Лія підсунулася ще ближче. Тоді повернулася до нього всім корпусом, однією рукою сперлася на спинку дивана, а іншою торкнулася його щоки.

- Я хотіла зробити тобі сюрприз, мій любий, - вона часто закліпала та провела подушечками пальців колючою щетиною. Помітила, що Гордій припинив усміхатися і продовжила, - мені вдалося тебе здивувати?

- Це якраз те, що тобі вдається найкраще, - невдоволено буркнув Гордій українською.

Лія продовжила водити пальчиками по його щоці, але більше не усміхалася. Вона дражнила його, але не менше й себе саму. В цю мить було байдуже на Метью, який пильно стежив за ними. Лія торкнулася омріяної ямочки, але в ту ж секунду Гордій накрив її долоню своєю рукою та легенько стиснув. Тоді прибрав її з обличчя та поцілував внутрішню сторону. При цьому дивився прямісінько у вічі. Примружував медові очі та не відводив погляду. Лія застигла, не встояла перед цим простим прийомом, як і всі жінки. Але коли Гордій підморгнув їй, отямилася та швидко прибрала руку.

- Ліє, ти не хочеш нічого мені розповісти? – втрутився Метью.

- Вдома… розповім тобі вдома.

- Що? – Гордій зиркнув на Метью, тоді на Лію і продовжив говорити українською, - ти поселиш його у себе вдома?

- Тебе це хвилює?

- Хто він тобі?

- Друг, - коротко відповіла Лія, тоді перейшла на англійську, - Метью, нам пора. Поговоримо про все наодинці.

- Ти не можеш поселяти в себе вдома абикого. – Лія захотіла підвестися, але Гордій затримав її, - ти моя дружина.

- Гордію, не сміши мене. Яка в біса я тобі дружина? Де ти був усі ці роки, любий чоловіку?

- Тут.

Лія закотила очі. Метью мовчав, бо жодного слова з їхньої розмови не розумів.

- А я там, - зітхнула Лія.

- То в тобі сидить ображена жінка?

- В мене сидить жінка, яка не потребує твоєї опіки.

- Он як? Твій друг потребує, - Гордій звернувся до Метью англійською, - слухай, друже, в мене є для тебе чудове місце. Якраз добудували мій котедж, який я збирався здавати в оренду. Думаю, тобі там буде краще, ніж в готелі.