Глава 8.

- Як це могло статися?!

Гордій міряв кабінет широкими кроками. Йшов до вікна, різко розвертався й починав знову. Його бісило все – робота, колеги, кабінет і навіть сонце, яке надто яскраво світило сьогодні. Артем сидів у кріслі біля стола та спостерігав за другом.

- Вона точно вчора не виходила нікуди з Ребінчуком?

- Не виходила, - обрубав Гордій.

- Ти не залишав їх удвох?

- Я схожий на ідіота?

- Ну… - вигнув брови Артем, але не продовжив.

- Вона нікуди з ним не виходила, я їх не залишав. Віктор поїхав раніше, а я відвіз її додому. Навіть зачекав, щоб зайшла всередину.

Гордій нарешті зайняв своє робоче місце. Він був надто напруженим і не міг нічого з собою вдіяти. Він у всьому любив контроль. А Лія ламала всі його схеми. Була для нього непідконтрольною.

- Сьогодні зателефонував Віктору, а він повідомив, що підпише контракт, але тільки з Лією, бо вона, бачте, - для більшої певності Гордій розвів руками, - сильно вразила його вчора.

-  А вони не були знайомі раніше?

Гордій хотів заперечити, але на мить задумався. А що, як справді були? Ніщо не заважало Лії вдати з Віктором незнайомку, як вона це зробила зовсім нещодавно з ним самим. Гордій різко підвівся та без жодного коментаря попрямував до дверей. Кабінет Лії навмисне виділив поруч зі своїм, щоб усе бачити та спостерігати за нею. Навіть приставив до неї секретарку, з якої заздалегідь домовився про те, щоб доносила йому кожен її крок, дзвінок, рух. Молода зеленоока дівчина з каштановим волоссям кивнула ствердно на його запитання, чи в себе Лія. Гордій постукав у двері, але не чекав відповіді. Зайшов одразу.

Вона сиділа за столом та натхненно щось промальовувала на папері, але, як тільки помітила його прихід, то похапцем заховала усі папери в теку. Ту саму теку він бачив, коли приходив до неї додому. Гордій примружив медові очі та спостерігав за її квапливими рухами. Хотілося спитати, але змовчав. Не скаже правду, краще самому підглянути, коли втратить пильність.

Без запрошення він пройшов до столу та сів у крісло навпроти. Відкинувся на спинку крісла, схрестив руки на грудях та просто мовчав, заглядаючи в сині очі. Намагався проникнути в душу, хотів відшукати щирість, дізнатися правду.

- Що? – буркнула Лія, - для того це і є мій кабінет, щоб ніхто не міг безцеремонно вриватися в нього.

- Я зайшов, не рвався. Навіть постукав.

- Гордію, - Лія сперлася ліктями на стіл та нахилилися до нього. Дивилася прямісінько у вічі, наче намагалася відшукати там відповідь на питання, - чого ти хочеш?

- Як сталося так, що Віктор захотів підписати контракт з тобою?

- Що? – усміхнулася Лія, - зі мною?

- Актриса, - примружився Гордій, - вдаватимеш, що не знаєш?

- Я підозрювала, але не знала достеменно.

- Як ти це провернула? А головне – коли встигла?

Гордій пильно стежив за її поведінкою. Ще хвилину тому шалено злився, а зараз вдивлявся у її глибокі очі, слідкував за спокусливими веснянками, застиг на привабливій усмішці й не розумів, що з ним відбувалося. Лія сиділа впевнено у чоловічому шкіряному кріслі. Просторий кабінет не здавався надто великим для неї. Вона завжди спілкувалася з ним на рівні. Не намагалася спокусити, як інші жінки. І ця сила в ній манила до себе, підкупляла більше, ніж досвідчені коханки.

- Тебе лише це хвилює? А те, що у мене вже два контракти, а в тебе досі жодного?

- Два?

- Два. Будь певний, я правильно порахувала.

- З ким другий?

Гордій зімкнув долоні в кулаки та підвівся. Тоді сперся долонями на стіл та нагнувся до Лії. Вона спокійно підвела голову та дивилася так, наче це доставляло їй задоволення. Як окрема розвага – тріпати йому нерви та знущатися в словесних перепалках.

- Дізнаєшся, коли підпишу.

Гордій зціпив міцно уста. Настільки міцно, що чув скрегіт власних зубів. За роки управління компанією навчився володіти емоціями, приховувати їх, одягати маску. Але поруч з Лією всі вміння забувалися. Одним поглядом вона вміла розізлити його. Він не чекав від неї такої спритності. Але допитуватися про контракт не в його стилі. Мав би піти, але прагнув залишитися ще на мить. Тому знову зайняв сидяче положення. Помітив, як Лія вигнула одну брову та запитально блимнула на нього.

- Як облаштувалася?

- Прекрасно.

- І все?

Гордій звик, що жінкам властиво багато розмовляти. Зазвичай, усіх своїх пасій сам зупиняв, або ж впускав через одне вухо їхні теревені, а через інше випускав А з цієї витискав кожне слово.

- Було б чудово, якби кабінет був якомога далі від твого, - зітхнула Лія, - але вже як є.

- Якомога далі?

- Такий здивований?

- Трохи. Я тобі настільки огидний?

- Тебе треба остерігатися.

Вона підняла руку над столом, демонструючи ледь помітні синці. Гордій замовк. Він пильно стежив за білосніжною тендітною рукою, на якій залишилися сліди його вчорашнього звірства.