Глава 7.

Гордій голосно грюкнув дверима вбиральні. Лія замкнулася зсередини та важко дихала. Голова йшла обертом від того, що сталося. Коли їхала сюди, то сприймала все це, як черговий виклик, або ж пригоду. Вона не чекала від Гордія такої різкості. Але чи знала вона його справжнім? На тих рідкісних зустрічах, де спостерігала за ним на відстані, він здавався їй зухвалим, успішним та харизматичним. Але аж ніяк не жорстоким. Хоча й розуміла, що все це маска, омана, в яку вірила. Бо не може не жорстока людина добитися успіху на вершечках компанії. Не може не жорстока людина знехтувати іншими заради власної вигоди. Зрештою, не може не жорстока людина не цікавитися всі ці п’ять років справами власної дружини, навіть фіктивної. Тому вона зібрала всю силу волі в кулак, постояла біля дзеркала ще декілька хвилин, а тоді гучно видихнула та вийшла.

- Все гаразд, Ліє? – звернувся до неї Віктор Романович, коли повернулася на своє місце.

- Звісно, - мовила вона, усміхнувшись, - зачекалися?

- Особливо ваш чоловік, який постійно зиркав мені за плечі.

Лія на мить повернула голову до Гордія, який сидів незворушно. Він ліниво спостерігав за нею.

- Мила моя, у тебе ж наче ще справи сьогодні були? Ти нікуди не запізнюєшся?

Гордій занурив руку під стіл та вщипнув її за ногу. Не сильно, але все ж не очікувала, тому стрепенулася. Лія не планувала придумувати неіснуючі справи й втікати звідси лише тому, що йому так захотілося. Навіть якби мала невідкладні справи, то зробила б навпаки. Тільки для того, щоб йому насолити.

- Я запізнююся? Справи? – вона взяла в руку келих вина та надпила, - я сьогодні вільна, мов пташка. - Тоді кинула погляд на Віктора, - чоловік на першому місці.

Після цих слів повернулася до Гордія, помітила його спантеличення і під столом встала йому на ногу. При чому старалася зробити боляче своєю тоненькою шпилькою. Він не видав себе, але помітно скривився. Його хмурий погляд мав би насторожувати, але вона не боялася його. Далі чоловіки почали обговорювати їхню можливу співпрацю. Лія не втручалася, уважно слухала та спостерігала. А коли Віктор вкотре почав жестикулювати, то почала згадувати, де раніше могла його бачити. І таки згадала.

Після вечері Гордій домовився з Віктором, що завтра пришле йому свої проєкти й коли той перегляне їх, то можуть знову зустрітися, щоб зафіксувати все контрактом.

- Ліє, а що ви думаєте з приводу цього всього? – звернувся раптом до неї Віктор.

- Думаю, що мій чоловік чудовий оратор. Правда ж? Навіть я заслухалася і в усе повірила.

Віктор Ребінчук гучно розсміявся.

- Почуття гумору відмінне, - мовив він.

- Усе інше теж, - багатозначно додав Гордій.

- Думаю, контракт з нашою компанією стане для вас найвигіднішим кроком, який ви робили останнім часом, - сміливо заявила Лія.

- Он як? – вигнув брови Віктор, - переконливо та сміливо. Люблю сміливих жінок.

Віктор підвівся та заглянув Лії в очі. Дивився не так, як на початку зустрічі. Замість привітності на його обличчі горіла цікавість. Вона остаточно згадала, з чим пов’язані її спогади про цього чоловіка. Віктор попрощався, а Лія знову взяла до рук вино. Збиралася викликати собі таксі, але згодом. Гордій спокійно доїдав свою вечерю, вперто ігноруючи її присутність. Через декілька хвилин Лія захотіла підвестися, але він вхопив за руку та не дозволив.

- Я відвезу тебе, ти випила зайвого.

- А ти знаєш мою міру? Що для мене зайве?

Лія різко підвелася та поспішила до виходу. Вона чула метушню позаду себе, а згодом неквапливі кроки. Вона йшла та одночасно викликала таксі. А коли опинилася на вулиці, то поруч з нею вирівнявся Гордій. Він не злився, що виглядало дивно. Був надто спокійним після їхньої шаленої перепалки й це насторожувало. Бо за непослух Лії мав би читати нотації, або ж кричати.

- Ти завжди робиш так, як тобі кажуть, тільки з точністю до навпаки? – він повернув до неї голову та з цікавістю спостерігав.

- Я роблю завжди так, як хочу сама. Це найголовніше правило для мене. І якщо ти розумний, то не командуватимеш більше мною. Бо ти мені ніхто.

Лія говорила впевнено, спокійно. Гордій слухав, засунувши руки в кишені. Літні вечори були доволі теплими, але все ж коли по оголеній спині дмухнув легкий вітер, Лія зіщулилася. Гордій зауважив це.

- Я розумний, - мовив, - але впертий і завжди добиваюся свого. Все ж я підвезу?

- Я сама!

До них під’їхало таксі, але не встигла Лія сісти в нього, бо Гордій відчинив передні дверцята та щось прошепотів водію. Лія хотіла відштовхнути його, але побачила, як таксист просто поїхав геть. Її обуренню не було меж. Вона витягнула телефон з сумочки й захотіла викликати інше таксі, однак Гордій вихопив з її рук смартфон. Разом з її телефоном він попрямував до парковки, де залишив свій автомобіль. Лія намагалася кричати, що її обікрали, що він маніяк. Але Гордій лише усміхався рідкісним відвідувачам ресторану.

- Дружина, - знизав плечима та підморгнув жінці, яка проходила повз.

- Ти ненормальний! – кричала Лія та бігла за ним на своїх височенних шпильках. Він йшов доволі швидко, тому довелося дріботіти, - віддай телефон. Я заявлю на тебе!