Глава 2.

П’ять років тому

- Гордію, вас викликає до себе Ігор Богданович, - заговорила поруч кароока білявка з відділу персоналу, яка принесла йому документи підлеглих.

- А він уже повернувся з відпустки?

Гордій справді здивувався. Бо його партнер твердив про термінову відпустку, яку разом з донькою планував провести за кордоном. Минув лише тиждень, а він уже повернувся на робоче місце. Гордій одразу ж підвівся та попрямував у кабінет Ігоря Демуцького. Перед тим, як відчинити двері, постукав, а тоді швидко увійшов. Ігор стояв біля вікна. Його спина виглядала напруженою. Руки, складені в замок за спиною, виказували хвилювання.

- Ти повернувся? Так швидко… - заговорив Гордій, вмостившись в одне з крісел біля стола.

Ігор повернув до нього голову, а тоді повільно пройшов до свого місця і зайняв його. Ще до відпустки Гордій помітив, що його партнер по бізнесу надто різко почав худнути. А зараз бачив під синіми очима добрячі синці. Наче їх власник не спав щонайменше дві доби. Він був набагато старшим від Барвінського. Ігор разом з батьком Гордія ще в молодості заснували будівельну компанію. Шість років тому після раптової смерті батька Гордій перейняв усі справи. Ігор неодноразово твердив, що у нього справжня ділова хватка, яка передалася йому через гени.

- Гордію, я хочу серйозно з тобою поговорити. – Якось неохоче мовив Ігор, наче з нього хтось вичавлював ці слова.

- Щось сталося?

- Станеться.

Гордій примружився та уважно стежив за співрозмовником.

- Кажи.

- Перш ніж я перейду до справи, хочу повернутися трішки в минуле. Коли у твого батька почалися проблеми з серцем, то він попросив мене про дещо. Він розумів, що з ним може статися біда в будь-яку хвилину. Тому хотів, щоб я завжди був поруч з тобою, якщо він не зможе… Як бачиш, не зміг.

Ігор замовк, а Гордій сконцентрувався та нагострив вуха. Йому абсолютно не подобалася ця розмова та інтонація, з якою розпочав говорити Ігор.

- Що з тобою? Чому ти розповідаєш мені про це зараз?

- Я хворий, - випалив швидко Ігор. – В мене онкологія. Четверта стадія. Я не знаю, скільки мені залишилося. Але доля дала мені шанс навіть померти за планом.

Останнє речення він сказав жартома, хоч і ніхто не сміявся. Ігор дійсно відзначався тим, що планував усе на великі періоди, продумував стратегії. Гордій унаслідував певні риси від свого батька. Але він нагадував радше вогонь, який час від часу втихомирював своїми розміреними планами Ігор.

- Але ж медицина з кожним роком йде далі… - почав говорити Гордій.

Він перебував у ступорі. Був настільки враженим, що не міг опанувати себе.

- Лікарі роблять усе можливе. – Зітхнув Ігор, - але я знаю, що таке четверта стадія. Вони лише відтягують дні. Гордію, я ж покликав тебе для іншого. І я хочу, щоб ти зрозумів мене.

- Я слухаю.

- У моєї Лії, крім мене, нікого немає. Колись твій батько просив стати тобі опорою. Тобі вона і не була потрібна. А їй просто необхідна. Їй всього лише сімнадцять.

- Ігорю, - перебив його Гордій, - до чого ти хилиш?

- Я хочу, щоб ти одружився з нею.

У кабінеті виникла гнітюча тиша. Гордій примружився та недовірливо зиркнув на свого партнера. Ігор виглядав непохитним. Ні один м’яз на його обличчі не ворухнувся.

- Ти серйозно? Я не планував одружуватися найближчим часом.

- Шлюб може бути фіктивним.

- Їй всього сімнадцять років. Мені двадцять дев’ять. Як ти собі це уявляєш? Ігорю, я тобі обіцяю, що піклуватимуся про твою доньку, але шлюб це занадто… В якому столітті ми живемо?

Гордій обурювався та підвищив тон. Його переповнювали шалені емоції. З одного боку, Ігор справді замінив йому батька й відчував перед ним вдячність, але, з іншого, був надто егоїстичним, щоб жертвувати собою заради опіки над його донькою. Вважав це зайвим.

- Через місяць їй виповниться вісімнадцять. Коли мене не стане, з’являться усі охочі, які цілитимуться на її спадок. Вона надто юна, наївна, необізнана. Нею легко маніпулювати та скористатися. – Ігор говорив упевнено, наводячи аргументи. Звісно, той, хто звик планувати усе до найменших деталей, не міг не продумати цю розмову та передбачив відповіді на усі заперечення.

- Ти можеш оформити заповіт так, щоб спадком управляла довірена людина. До певного віку, поки Лія не зможе робити це самостійно. А я контролюватиму все та пригляну за нею. Допоможу їй здобути гідну освіту…

- Не сумніваюся, - перебив його Ігор, - але тільки заміжжя її захистить по справжньому. У вас однаковий пакет акцій в компанії. Управлятимеш усім ти. Вона тим часом навчатиметься. Якщо захочеш розлучитися, то зроби це тоді, коли вона подорослішає.

- Це все звучить якось надто фантастично. – Гордій різко підвівся та пішов до виходу, біля дверей обернувся ще на мить, - я не готовий на такий крок.

- Подумай, - мовив спокійно Ігор, наче очікував саме такої відповіді свого партнера, - і приходь сьогодні до мене на вечерю.

Гордій великими кроками попрямував до свого кабінету. Все почуте здавалося абсурдом. Крім одного – хвороби Ігоря. Він скасував усі заплановані зустрічі та поїхав у будинок покійного батька. Минув не один рік після його смерті, а він досі не продав його. І не планував цього робити. Коли приймав важкі рішення, любив приїжджати туди.