33. Фінал усіх ролей

— Чорт забирай, довго мені ще на це дивитися? – прозвучало обурливо від дверей. — Знайшов час...

Запанувала тиша, в якій Соломія чула лиш своє сторожке дихання. Посилено думала над усім, але… відмовлялася вірити. Все було аж занадто добре, щоб виявитися реальністю.

— Забагато тексту. Займись справою, — незворушно відказав Денис.

Не відводячи погляду від Соломії, дістав ключ і кинув візитеру, кивком вказавши в бік Едуарда:

– Він твій.

Боковим зором Соломія бачила як той “темний силует” прошмигнув повз, забравши з собою Едуарда, про якого вона навіть забула. Та перш ніж зникнути, насмішкувато кинув:

— От двері все-таки вам зачиню.

Денис продовжував обіймати її так, мовби прагнув заховати від усього світу, а очі його іскрили все тією ж відданістю та спокоєм.

— Як все розуміти? – спитала Мія з явним роздратуванням, нарешті вирвавшись з його обіймів.

— Підрозділ спецоперацій “Альфа”. Я не злочинець, Міє, а спецпризначенець СБУ, – повідомив задоволено, уважно спостерігаючи за її реакцією. – Виконував завдання, працював під прикриттям. Мене направили сюди зі столиці.

Соломія нахмурилась після цих слів, намагаючись осмислити нову правду, а він тим часом продовжив:

— Як ти й говорила, на тутешню поліцію давно не було ніяких сподівань. Операція готувалася в обхід них, про неї ніхто не знав, інакше всі залучені були б в небезпеці. Ми полювали на ціле злочинне угрупування, Едуард в цьому ланцюзі лиш незначна ланка, потрібно було вийти на тих хто стояв за ним, довелося втертись в довіру і грати до кінця, до цього так званого аукціону, щоб дістатись до всіх.

— Чому мені нічого не сказав, змусив пережити все це? І взагалі, що це за вистава щойно була? – злісно махнула рукою, показуючи в бік дверей.

— Ти ж не дала пояснити, одразу кинулась рятувати, тоді взагалі затулила собою.

— А ти змусив повірити, що робиш те саме.

— Змусив, щоб ти нарешті зрозуміла: ніколи не прикриватимусь тобою. Час тобі звикати, до того, що не ти захищаєш всіх навколо, а тебе — ти ж поруч зі мною. Міє, ну який адекватний чоловік стане прикриватись жінкою? – важко зітхнув. — Цим я тобі раз і назавжди хотів довести, що не дозволю подібного. Розумію, звикла покладатися на себе, але тепер доведеться тобі звикнути, що в тебе є я. Тепер тебе є кому захищати.

Дівчина важко втягнула повітря, бо його слова аж ніяк не заспокоювали й не вгамовували.

— А історія з кілером? – їй все ще не вірилося.

— Чергова роль, Міє.

— Але ж в пресі... – розширила очі, видаючи усі емоції.

— Він реальний персонаж і свого часу наробив багато галасу в столиці. Ми його тихо впіймали не розголошуючи, адже Едуард викликав сюди через свої канали — вирішив ефектно прибрати з дороги всіх, хто заважав провертати справи. І тоді я став ним, до того ж в обличчя справжнього кілера майже ніхто не знав, стараються не світитись і моя поява тут «на запрошення» не викликала підозр.

Соломія знову завмерла на хвильку намагаючись осмислити почуте.

— Значить цікаве хобі, так? – поцікавилась уїдливо, згадуючи колишню розмову.

— З дитинства займаюсь, — ствердно кивнув він. — МС по кульовій стрільбі. Наразі інструктор з тактичної стрільби свого підрозділу. Тому мене й вибрали для цього завдання. Він дуже обережний, підозріливий, одразу захотів перевірити майстерність і я йому це довів, не залишивши сумнівів.

— А замовні вбивства, про які стільки писали?

— Нічого не було, ті люди живі — все інсценування. Готуючи операцію ми розуміли, що потрібно наробити добрячого галасу в пресі, відсторонили місцевих слідчих від цих справ, — усміхнувся і продовжив: — Повернув їх усіх до життя, як ти й хотіла.

— Прямо-таки чарівник! – не змогла втриматись від скептичного коментаря. – І обов'язково було від мене приховувати?

— Ти досі сповна не усвідомила хто я такий?

— Або занадто переоцінюю своє значення для тебе, так?

— Міє, — він заговорив таким тоном, ніби спілкувався з дитиною, — я не мав права так ризикувати, бо на мені висіла відповідальність за інших, від мене залежали життя. І тобою я не міг ризикувати, бо це було занадто небезпечно. Якби ж ти мені довірилась, розказала все одразу, як тільки вона зникла. Тоді б розповів тобі хто я насправді й утримав від всього на відстані, навіть якби довелося посадити під замок чи відправити кудись під конвой, я б це зробив. Я б не дозволив тобі влізти у все це. Але коли побачив тебе на тій сцені… іншого виходу не було — тебе вже залучили. І ти ускладнила цю справу до неможливості, бо доводилося тільки те й робити, що витягати тебе з неприємностей.

— Як це все стосується Валентини? – згадала вона про співачку.

— Ця гра була необхідна й почалась задовго до того, як ми з тобою зустрілись. Вона ж була з ним і він знайшов її слабкість, дізнавшись про сина, забрав його, змусив стати моєю коханкою, щоб контролювати, зробивши чимось типу підісланого агента. В нього безумна тяга до цього контролю. Вона дуже старалась, але я запідозрив. Коли в неї вкотре нічого не вийшло, впала навколішки в риданнях і була змушена все розповісти, бо не бачила іншого виходу. Саме тоді й почалась ця гра. Вона мати, тому виконувала свою роль ідеально, вдаючи, що я повівся на все. Та навіть вона не знала хто я такий насправді.

Соломія відвела від нього погляд.

— Ти ж згадував ще про одну... – запнулась, усвідомлюючи, що це все виглядало, мов недолугі ревнощі. Навмисно не дивилась в очі, щоб не видати себе.

— Теж роль, Міє. Нічого справжнього. Едуард вигадав легенду і спонсорував її, це допомогло мені проникнути в їхній вищий світ, наблизившись до потенційних «жертв», які йому заважали. Вивчав їхні звички, характери, слабкості, щоб було легше від них «позбавлятись» і заодно дізнавався якусь корисну інформацію для нього. Він же трохи схиблений, любить бавитися, а саме тоді в їхньому оточені з’явилась нова дівчина, далека від того світу й правил з дивною історією: росла без матері, а батько про неї дізнався коли та вже подорослішала й забрав до себе. Як виявилося, ще раніше, два бовдури робили на неї ставки й це стало відомо всім в тому оточенні. Звісно, Едуарда це зацікавило і він запропонував своїм друзям все повторити тільки з більш жорстокими іграми й умовами. Можеш уявити, які в нього друзі й, що приблизно, її чекало? А вона занадто непристосована до цього всього, не зміг просто дивитись, довелось втрутитись. Повідомив Едуарду, що вона стане мені ідеальним прикриттям в їхньому оточені, відкриє всі двері. Довелося вдавати, що зацікавився та зробив своєю дівчиною на короткий термін.