25. Крах ілюзій

Перша половина наступного дня мало чим відрізнялася від попередньої. Соломія знову намагалась не думати про свій провал напередодні й про того, хто мимоволі став рятівником. А залишок вільного часу провела з користю: шукала в інтернеті інформацію про Едуарда, його клуб, та інші подібні заклади міста. 

Майже нічого цікавого не знайшла, зате з'ясувала на якому автомобілі він їздить, що живе десь за містом, не має родини й постійно з'являється на світських зустрічах з новими пасіями (так, виявилося, його запрошували на подібні заходи!).

День невпинно близився до вечора. Знову холодний душ, маса косметики. Одягнула перше, що трапилося на очі. Зупинилась, зиркнувши за вікно, перевела погляд на джинси й здоровий глузд переміг, змусивши шукати сукню.

Дорогою до клубу традиційно обдумувала можливі варіанти дій, але все було десь наче з області фантастики."Значить доведеться імпровізувати й байдуже, що це небезпечно — є речі гірші за страх", — підбадьорювала себе подумки підходячи до входу.

Минула охорону, сторожко роззираючись навколо. Рахувала камери, що були натикані ледь не в кожному кутку й розуміла, що в подібних умовах шукати відповіді — нереально. Зціпивши зуби, втупила погляд в підлогу. Єдиний вихід – за кимось стежити, адже рано чи пізно вони поїдуть туди, де тримають викрадених дівчат, бо увімкнувши логіку, вирішила, що якщо Едуард збирає каталог, то вони не можуть їх одразу кудись відправляти.

"Можливо, навіть має якийсь заклад, схожий з цим…" — припустила, не відриваючи погляду від підлоги.

Дісталась гримерки. Привіталась зі всіма й похмуро пройшла до свого місця. Схилилась перед дзеркалом над столом, підперши обличчя долонями, втупилась у своє зображення. Просиділа так невідомо скільки, не думаючи взагалі ні про що, поки Оля не привела до тями всівшись на стіл збоку. Довелося забрати лікті, зосередившись на дівчині. Чомусь згадалось раннє дитинство: мама постійно повторювала їй, що не можна сідати на стіл, а вона сідала...

— Вчора зникла дівчина з іншої зміни. Телефон вимкнений, – потайки повідомила Оля схилившись над обличчям.

Соломія стурбовано дивилася на неї, розуміючи, що той каталог в кабінеті Едуарда невдовзі поповниться новими знімками.

— Нафарбую тебе, – мило усміхнулася Оля, наче нічого й не сталося. На перший погляд, здавалося, що її зовсім не турбували ці викрадення. Але ж насправді це не так, вона просто навчилася жити сподіваючись не стати наступною — не бачила іншого виходу.

Підтиснувши вуста, Мія ствердно кивнула й Оля взялася до справи. А вона тим часом прокручувала в пам'яті слова Едуарда до Дениса — «Обговоримо наступну справу...»

“Невже це він?” — обдала крижаним холодом думка, а серце облилося кров’ю. Вкотре не хотіла вірити, хоча всі факти прямо перед носом і чітко вказували на його причетність.

“Може, слід стежити не за охороною й Едуардом, а саме за Денисом…” — відвідала ще божевільніша думка. Але вона її одразу ж відкинула, бо саме Едуард був осередком зла, всі інші — помічники, яких він просто купив. І тут несподівано зародився майже геніальний план, як безпечно за ним простежити, не наражаючись на небезпеку — проста програма й додатковий телефон. Але спочатку треба було дістати все необхідне. Навіть усміхнулася своїй винахідливості.

— Неперевершено, – захоплено видала Оля, задумливо роздивляючись роботу, оскільки вирішила, що це її майстерність так порадувала нову подругу.

Невдовзі з’явилась і Валентина. Її поява знищила крихти спокою та незначний тріумф. Пронизливо свердлила темними очима, навіть не вітаючись, а Соломія своєю чергою старалась не дивитись в її бік, роздираючи серце, оскільки уява розігралась не на жарт. Не думала, що знаходитись в одній кімнаті з нею буде аж настільки важко.

Вловивши момент коли нікого не було поруч, співачка підійшла. Вдала, що роздивляється щось на столику й зустрілась з її очима в дзеркалі.

— Бачу розповів... Хоча... ти б однаково дізналась. — підтиснула губи.

Обернулась, затуливши собою дзеркало та обіперлась долонями на край столу.

“Позловтішатися вирішила, чи як це називається?” — гадала Соломія, не приховуючи невдоволення.

— Іноді ми помилково сприймаємо реальність, бо правда любить ховатися за оманливими картинками, — вела далі Валентина, вп'явшись поглядом.

— І? — спитала Мія, відхилившись на спинку стільця, бо хотілось бути якнайдалі від неї.

— В цілковитій темряві ми не довіряємо зору, оскільки з нього немає ніякої користі. Так от, Соломіє, ти зараз в повній темряві — ти сліпа.

— Що це значить? — спитала роздратовано, бо вже набридли ці її натяки.

— Що ти далеко не все знаєш, — мовила задумливо, розтягнувши губи в якійсь подібності усмішки. І відірвавшись від столу, попрямувала до свого місця, даючи зрозуміти, що розмова закінчена.

Далі Соломія мружилась, супилась, намагалась думати про щось нейтральне, аж поки співачка не пішла розважати гостей.

Дівчата сповістили, що програму змінили і її вихід відтепер буде центральним, тому стала чекати черги. А коли із зали повернулась нова подруга, одразу перехопила її.

— Олю, що тобі відомо про Валентину?

Дівчина задумливо примружилась згадуючи, й Соломія вже приготувалась до довгої розповіді, але помилилась.

— Прийшла сюди десь пів року тому. Одразу стала коханкою Едуарда, але швидко йому набридла, тоді знайшла собі іншого покровителя. — повідомила з легкою усмішкою. А потім схилившись, таємниче прошепотіла: — Колись випадково прохопилась, що має дитину, але більше про це не згадувала.

“Дитина…” — Мія вражено розширила очі, бо важкувато було уявляти цю дівчину з дитиною. І в цьому всьому було щось дивне, а що — не розуміла.

— Соломіє, ти наступна. – повідомила струнка білявка повернувшись зі сцени.

"Наступна..." — повторила подумки з іронією.

На автоматі дісталась залаштунків. Провела очима Валентину, яка звільнила для неї сцену, але пішла не в гримерку, а граціозно попливла десь в зал.