24. Визволення

Поволі виповзла зі свого сховку. Онімілі ноги відмовлялися слухатися й деякий час довелося просто сидіти на підлозі, повертаючи їм дієздатність. Погляд зупинився на замкнених дверях. “Над цією проблемою можна подумати й згодом”, — вирішила подумки, бо судячи з усього в неї було на це вдосталь часу. Підозрювала, що чекати доведеться наступного дня й прибиральницю. Тоді можна буде спробувати якось непомітно пробратися повз. Бо якщо попадеться – зникне як інші, Едуард же чітко сказав, що з цього місця виходу не існує.

Скосила очі на стіл, пам'ятаючи, що Едуард копирсався в шухлядах. Туди й поповзла. Увімкнула ліхтар на телефоні, щоб уважніше вивчити записи. І у верхньому ящику неочікувано наткнулася на чорну теку, якої раніше не було. Розгорнула, виявивши, що це короткі досьє на дівчат: декілька знімків в різних ракурсах, стиснутий опис, вік і в кінці... ціна. Так і написано. Причому ціна явно не за розваги.

Серце вкотре почало холонути, затуманюючи очі пеленою диких емоцій. Пальці тремтіли, бо вимальовувалася цілісна картина всього жаху, який насправді коївся в цьому клубі. З тривогою гортала каталог і вже не мала сумнівів кого зустріне на його сторінках. Та розум все ще не хотів вірити в подібне.

Вдивлялася в обличчя дівчат на знімках і розуміла, що ні з однією із них вона в клубі не перетиналася. А це могло значити лиш те, що це всі ті викраденні… Такі милі, якісь навіть наївні, а ті довірливі погляди... Вона вже ледве стримувалася. І от на останній сторінці і її Соня. Затулила долонею рота. Сльози затуманили погляд, задушливим клубком ставши поперек горла. Телефон опустився на підлогу і рука потяглася до її світлини.

“Вона жива й віра також. Залишилось лиш знайти та якось витягти звідти”, — підбадьорювала вона себе подумки. Ретельно витерла сльози — обіцяла ж собі більше не плакати. Повернула теку на місце й продовжила ритися в паперах, бо треба було шукати якісь зачіпки, щоб зрозуміти де тримають дівчат. Гортала, передивлялася, дійшла до нижнього ящика й обімліла, почувши приглушений звук відмикання замка.

"Сховатися не встигну!” — прострелила гірка думка, викликаючи паніку.

Майже з гуркотом запхала ящик, одночасно вимикаючи ліхтар на телефоні. Не встигла й від столу відповзти, як двері відчинилися, змушуючи її серце зробити коротку зупинку.

Денис.

Зустрілися очима. Чоловік дивився на неї зверху вниз так, наче та була якоюсь досадною неприємністю, але здивування в його погляді не було. Нібито саме таку картину й очікував побачити, відімкнувши двері. А в неї всередині все зіщулювалося від того погляду.

Чоловік шумно втягнув повітря. Ще якась мить і Соломія вже стояла на ногах притулена до стіни. Міцно стискувала в руці телефон, а він знову, як і напередодні, полонив руками не торкаючись. Обіперся по обидва боки її голови, навис над обличчям.

— Що ти тут робиш? – протяг, чітко вимовляючи кожне слово, ледве стримуючи гнів — Тебе тут взагалі сьогодні не має бути.

Соломія навіть і не думала відповідати. А що могла сказати? Знала ж, що все сказане, буде використано проти неї. І, як виявилося, так було завжди, лиш вона не розуміла. До того ж нащо взагалі ці зайві запитання, він і так чудово знав чому вона тут і що робить.

— Ну, розповідай, – продовжив вкрадливо, пильно вдивляючись у вічі.

В цій ситуації, його діях і тоні було щось притягальне, таке що пробуджувало спогади. Вона піддалася. Заплющила очі й потонула думками в уривках світанку. Його турбота, ласка — все було перед очима. "Чому? — питала себе подумки. — Нібито це доречно в такій ситуації".

– А якби він впіймав тебе тут? – роздратовано запитав Денис біля самого обличчя.

Мія розплющила очі, відігнавши оманливі спомини. Дивилась з вдаваною байдужістю і не розуміла, до чого цей дивний допит, наче її доля його хоч якось хвилювала.

— Досі не усвідомила в якому місці знаходишся? – вів далі, дивно примружившись. — Міє, тут же в коридорах на кожному кроці камери. Тобі вже пощастило, що вони одразу не помітили, але вже сьогодні знатимуть про візит в цей кабінет. Охоронці переглядають відеозаписи в кінці зміни і явно не залишать без уваги подібне. Про що ти думаєш, творячи таке і чим?

Соломія затамувала подих, широко розплющивши очі. Здавалося, серце стислося до нереально крихітних розмірів. Вона ж і не подумала... знову й гарячково пробувала уявити, що її може чекати після такого.

Денис втомлено зітхнув, опустивши голову, ніби не міг дивитися на ті емоції, які вона не змогла приховати. І коли знову підняв очі, погляд іскрив стриманістю й заспокоював.

– Я владнав це, — сповістив притишено. — Вони не дізнаються про твою витівку. Але, Міє — останнє застереження: не лізь інакше дуже пошкодуєш. Я більше не попереджатиму й не витягатиму тебе з цих неприємностей.

Свідомістю розлилось полегшення. Допоміг...

— Усвідомлюєш, що з тобою зроблять, якщо впіймають за подібними справами? А, Міє?

— Гірше ніж є, вже не буде, – не стрималась вона, порушивши мовчання.

— Помиляєшся... Як же ти помиляєшся, — мовив він тихо, не відпускаючи очима. — Тобі ж не захочеться жити... але вони змусять.

— Вже не хочу, але продовжую, – прошепотіла, запізно усвідомивши, що не варто відкривати перед ним душу. Навіщо? Для чого аж так драматизувати ті події? Наче ж вже переконала себе, що нічого страшного не сталося.

— Не порівнюй це, бо ти не знаєш про що говориш.

— Знаю. Це тобі ніколи не розуміти, що... – вона обірвала себе, зціпивши зуби.

Денис дивився так, наче зрозумів все недоказане, так, мов йому теж не подобалися її страждання. Та уява недовго бавилася з нею цими ілюзіями, оскільки в наступні секунди обличчя чоловіка традиційно стало незворушним, лиш з поодинокими оманливими відблисками якихось людських емоцій.

— Це востаннє ти коїш подібні дурниці, Міє. Відтепер я ретельніше наглядатиму і не дозволю витворити щось подібне, – відкарбував і змовк. Бігав поглядом її обличчям, перевіряв наскільки серйозно сприйняла ці слова. — Не наражайся на небезпеку. Не шукай неприємностей. Ще раз повторюю: ти в такому місці, де за все розплачуються гірше ніж жорстоко. Увімкни здоровий глузд, усвідом нарешті, куди потрапила і просто нікуди не лізь. Все вирішиться, не ускладнюй своє становище.