16. Виступ

Міцно зачинивши за собою двері гримерки, Соломія роззирнулась, усвідомлюючи, що замість неї тут мала б бути Соня. Дівчата, привітно усміхались, вітаючи її у своєму дружньому колі. Довелось знову зі всіма знайомитись, адже минулого разу працювали інші танцівниці. Одразу відмітила, що їхній колектив такий душевний, наче справжня родина, якої ні в кого з цих дівчат немає. Кожна з них могла похизуватися ангельським обличчям, але їхні душі вже пройшли крізь пекло й шукали порятунку одна в одній, як і вони із Сонею.

Стрепенулась, відчуваючи, що на очі навертаються сльози й поспішила до місця, на яке вказала одна із дівчат. Всілась на стільчик, зустрівшись зі змученими очима в дзеркалі.

— Допомогти тобі нафарбуватись? – запропонувала Оля, мила брюнетка, з якою Соломія познайомилася декілька хвилин назад, чим відірвала від споглядання самої себе.

— Було б чудово, – Мія вичавила привітну усмішку.

Хоч і виступала в масці, однаково доводилося наносити макіяж та малювати губи яскраво червоною помадою. "Це ж просто роль, а я наче в театрі на сцені", — заспокоювала себе подумки.

Оля всілася на краєчок столика й взялася за роботу. А Соломія не могла не скористатись такою хорошою нагодою.

— Олю, пам’ятаєш, хто тут працював до мене? Я ж, мабуть, зайняла чиєсь місце.

— Звичайно пам’ятаю. Соня — таке миле дівчисько, ці її світлі локони взагалі щось... наче якийсь ангел, – зітхнула, вимальовуючи стрілку. — Спочатку працювала офіціанткою, а потім стала танцівницею, мріяла поїхати за кордон, всім про це розповідала. Навіть хотіла стати наймайстернішою із нас, говорила, що додатково відвідує уроки танцю на пілоні, попри те, що у нас є власний хореограф – Емма, яка й займається всіма нашими постановками.

— А куди вона поділася? Звільнилась?

— Якщо чесно, то навіть не знаю. Просто не прийшла більше на роботу і все. Навіть нікому нічого не повідомила, – Оля відхилилася, оцінюючи роботу. Потім несподівано схилилася над вухом й тихо додала: – Тут часто зникають дівчата, ніхто не знає куди, це вже якась закономірність. Всі бояться, але ніхто про це не говорить, вдаємо, наче все добре, сподіваючись, що нас це не зачепить. Не прийнято про таке розмовляти, тут і стіни все чують.

Зістрибнула зі столу, відійшла на крок, знову оцінюючи макіяж, а Соломія так і сиділа з розширеними від подиву очима — "Ніхто нічого не робить, хоча всім страшно і їх це влаштовує, адже добре платять за мовчання!" В голові не вкладалося: від безвиході свідомо лізли в небезпеку, сподіваючись, що їх омине.

«Де ж ти, Соню?» — проскиглила подумки. Твердо вірила, що з нею все добре, інших варіантів не допускала й налаштовувала себе, що обов’язково знайде її. Тільки от як це зробити досі не уявляла. Думала, потрапивши в клуб добуде якісь відповіді, але їх не було: кругом охорона й все ретельно приховувалося.

"Мабуть, треба за кимось стежити, — вирішила. — Але за ким?" Згадала власника — спеціально ж набирав дівчат, у яких немає сімей, щоб ніхто тих не шукав.

"Якщо він організатор, то до нього й треба приглядатись найпильніше, — продовжила розмірковувати. — Хоча зрозуміло, що нічого не робить власними руками, для цього ж є виконавці. Доведеться наглядати за всіма". Усвідомлювала наскільки важко буде все це втілити в життя – майже нереально.

— З мене вийшов непоганий візажист, — задоволено мовила Оля. — Все ідеально, залишилось лиш маску надягти.

Соломія байдуже дивилася на себе в дзеркало. Зовсім не було бажання йти в той зал. Другий виступ, вже трохи звикала. Найважче було вперше — довелося переступити через себе. Щоб полегшити справу уявляла Соню, розуміючи, що крім неї їй ніхто не допоможе. Це додавало сил, навіть вдалось час від часу відмикатись від реальності, уявляючи, що в залі нікого немає.

— Соломіє, а ти вдало придумала з цим образом, – привів до тями гомінкий голос Олі.

Зиркнула на неї. Обличчя розмальоване до невпізнанності, темне довге волосся зав’язане тугим височезним хвостом, а одяг вже не залишав місця для фантазії, та вона скоро й від цього мінімуму позбудеться. А найгірше те, що їй байдуже — звикла.

— Тобі вже передали, що твій номер сьогодні буде особливим? – поцікавилась дівчина, яку вона так прискіпливо вивчала.

— Вперше чую.

— Наш бос, сюди майже не заходить – все передає через охорону, – пояснила. — Якщо щось важливе — викликає до себе в кабінет. Вирішив, що тобі не варто з’являтись в залі разом зі всіма, планує зацікавити публіку. Будеш на сцені одна.

Соломія аж зіщулилась від цих слів, а нова подруга весело вела далі:

– Подейкують твій вчорашній виступ викликав цікавість. Всім хочеться подивитися на щось новеньке.

Оля продовжувала усміхатись, і це була не зловтішна чи заздрісна посмішка – дівчина дійсно раділа такому успіху, на відміну від Соломії, бо та дуже боялася, щоб про ці «подвиги» не дізнався хтось зі знайомих, особливо Денис. Тому подібна "популярність" викликала лише страх.

— Олю, таємниці приваблюють всіх, саме в цьому основна причина цікавості.

Їй захотілося допомогти цій дівчині хоч чимось.

— Ти не плануєш звідси йти? – запитала. У відповідь та похитала головою й високий хвіст повторив цей рух. – А я не планую тут затримуватись надовго. Зароблю грошей і звільнюся, зможеш забрати мій образ.

Дівчина розцвіла й на радощах обійняла Соломію. Бажала популярності, а та натомість думала, що це хоч трохи полегшить їй життя. Проте... ще не відомо, що краще, адже натовп явно рано чи пізно забажає розгадати загадку. Причому це бажання з кожним днем тільки міцнішатиме і незрозуміло скільки зможе протриматися. Едуард все одно змусить зняти маскування, але вона сподівалася до того часу зникнути з клубу.

— Ну все, мені час, — мовила Оля й направилась в зал.

Мія залишилася й спробувала непомітно обслідувати кожен куточок гримерки. Але це не так легко було зробити, оскільки хтось безперервно знаходився поруч: одні йшли на сцену, інші поверталися, а за дверима постійно крутився охоронець. Під приводом порозглядати костюми для виступів і ящики з косметикою, обстежила все — нічого корисного. Ну, а що очікувала знайти? Відповіді в іншому місці, треба було пробратись в кабінет Едуарда. Неодноразово думала над цим і розуміла, що ключі від нього мають бути в охорони. Потрібно якось дістати їх.