13. Необдумані рішення

Опинившись на вулиці, глибоко вдихнула та примружилась від яскравого сонця над головою. Здавалось, в тій квартирі вже і стіни почали тиснути на свідомість. Навіть важко уявити наскільки тривожно там знаходитись Соні. От за що це життя так знущається з цієї тендітної, ніжної й милої дівчини? Важко зітхнула, усвідомлюючи, що сльози, які вкотре почали затуманювати очі, нічим не допоможуть.

Діставшись парку, одразу попрямувала в бік стадіону й вже традиційно наткнулась очима на кіоск з пресою, що стало незмінним ритуалом — дивною звичкою. Байдуже роздивлялась газети виявивши, що ті знову зарясніли заголовками про нове замовне вбивство.

Витягла з кишені телефон, вивчаючи інформацію з інтернету. Замовний кілер днями знову завдав удару — черговий борець за справедливість розпрощався з життям. Біля нього теж знайшли однодоларову купюру з надписом: «Якщо хочеш почути про себе гарне – помри». І знову все розписано в подробицях. Не змогла читати далі — досить жорстокості! Вже навіть хотілось кричати про це на увесь світ — саме так і вчинила б, якби ж лишень допомогло.

От чому цей кілер вбиває тільки хороших людей? Чому навкруги стільки несправедливості й зла? Чому він не карає тих, хто цього дійсно заслуговує? Хоча, що тут думати й гадати, адже саме ті мерзотники, які дійсно заслуговують смерті й замовляють подібні вбивства для якихось незрозумілих цілей, позбуваючись всіх, кого не можна підкупити чи змусити грати за своїми правилами. Мабуть, надумали перетворити місто на розсадник беззаконня. Хоча воно вже давно таким стало. Вкотре зітхнула. Добре хоч розслідуванням його злочинів займалися приїзні слідчі — були хоч якісь шанси впіймати вбивцю.

Купивши Соні лате, та великі відерця попкорну, швидко повернулася додому. Побігла східцями, переступаючи через одну й обімліла біля дверей — не замкнено, а вона замикала! Влетіла всередину, роззираючись навколо. Наче все на своїх місцях, але Соні нема.

Оглянула все — подруга зникла. А таця з їжею знову стояла на столику, вона до неї навіть не торкнулася. Біля залишеної таці білів клаптик паперу. Вхопила. Записка. «Міє, я не могла дозволити тобі йти зі мною, бо знаю наскільки це небезпечно. Сама туди влізла, сама виплутаюсь – це тільки моя помилка. Якщо не владнаю все, вони заявляться до нас – в них є ця адреса, тоді й ти будеш в небезпеці, а я не можу такого допустити, тому йду одна.

Будь ласка, не слідуй за мною! Виконай це прохання. Збери наші речі. Якщо я не дам звістки через годину, бери все найнеобхідніше та їдь до Гліба. Не хвилюйся, все буде добре. Він має допомогти.

Пробач, що втягнула й тебе в це все.

Люблю тебе, сестричко.»

— Ні! Соню, ти не можеш бути аж настільки необачною. Що ж ти накоїла? – простогнала у відчаї до залишеного клаптику паперу з єдиною думкою — що тепер буде?

Втупилася невидющими очима в літери й все ніяк не могла вийти з цього стану. Секунди безжально тяглися, плавно перетворюючись у хвилини, необхідно було щось робити, але що? Зрештою відірвавшись від записки, згадала про телефон і хоча сподівань мало, все ж починаю телефонувати Соні. Вимкнено.

Те, яка доля чекає подругу, Соломія приблизно знала: викрадуть, як і інших дівчат, які загадково зникли з того клубу. Хіба вони можуть після всього дозволити просто звільнитись? Саме тому вона й не бажала пускати Соню туди одну. Хоча якби пішли...

Міцно стисла кулачки, вп'явшись нігтями в долоні. “На що я здатна заради Соні?” — питала сама себе й одразу отримала відповідь — на все! І Мія стрімголов кинулася на допомогу без будь-якого адекватного плану, повністю відмикаючи здоровий глузд.

Незчулася, як вже опинилася на вулиці. Знала, що перехопити подругу не вийде – забагато часу втрачено. Кинулась у двері першого автобусу, що прямував в потрібному напрямку. Дорогою намагаюсь придумати план, але в голову нічого не йшло — тривога й відчай сковували думки. Вона не знала де саме опинилася Соня і як її тепер визволити. Одного бажання явно в такій справі замало.

Зиркнувши у вікно, зрозуміла, що ледь не проґавила потрібну зупинку й розпихуючи пасажирів кинулась до виходу, під їхні роздратовані вигуки. Опинившись на вулиці, швидкими кроками наближалась до того ненависного місця. Хоч ніколи й не була в тому районі, але приблизно знала де знаходиться.

Темна будівля в футуристичному стилі, стояла осторонь від усіх інших будов і багатоповерхівок, по периметру якісь дерева, кущі. Зовні ніхто й не сказав би, що це стриптиз клуб, а заодно справжнє пекло прямо посеред міста. Лиш надпис стріп-денс, частково розкривав його таємниці. Хоча це також омана.

Соломія згадувала розповіді подруги, та казала, що на вході завжди чатують охоронці, але нікого не видно, оскільки для відкриття ще зарано. Прийшла до висновку, що, мабуть, всі всередині, адже на стоянці знаходилося декілька автівок. Зажмурилась в спробі опанувати думки й зібрати їх разом в пошуках логічного рішення, та його не було. Вирішила діяти навмання й проникнути всередину потайки.

Сміливо йшла вперед, але не до головних дверей, а за будівлю. В таких місцях зазвичай є запасний службовий вихід, принаймні його мали всі ті горе забігайлівки, в яких дівчині доводилося працювати. Минула бокову стіну й направилась далі з полегшенням помітивши ще одні двері.

Благала небеса, щоб ті були відчинені і їй вдалося прокрастися непоміченою. Навіть уявляти себе там, ласо прикувавши погляд до дверної ручки – з кожним кроком мета ставала все ближчою.

“Будь-що потрібно відшукати Соню,— подумки налаштовувала вона себе на успіх. — Навіть якщо її тут вже немає, якісь підказки мусять залишитись. І нехай це небезпечно до межі, сидіти склавши руки все одно не буду. Необхідно хоч щось робити — крім мене їй ніхто не допоможе. Звідси постійно зникають працівниці й ніхто навіть не думає шукати зниклих”.

Поки роздумувала над усім цим, з осторогою наблизилась до входу. Двері дійсно виявилися незамкненими, але відчиняючи їх помітила угорі камеру, яка дивилась прямо в обличчя, що вже було поганим знаком. Настільки захопилась розгляданням ручки, що навіть не помітила відеоспостереження. Та відступати вже було занадто пізно й проігнорувавши це відкриття, поквапливо переступила поріг.