8. Це все втома

Минув ще тиждень після останніх подій

День народження для Соломії традиційно почався з бігу.

За час, що минув, поволі звиклася з танцями, не так втомлювалася й вже майже не ставила синців. А от Соню вважала майстринею, особливо враховуючи її роботу. Поволі змирилася й з цією думкою, хоча хвилювання та різного роду побоювання нікуди не ділося.

Важко видихнула, заходячи на четверте коло і перемкнула думки на Дена. Він так і не зателефонував. Перші декілька днів постійно чатувала сподіваючись, навіть не розлучалася з мобільним, щоб не пропустити нічого, та марно. Декілька разів хотіла сама йому написати, але щось начебто зупиняло. Після того прощання в темряві та його слів, чекала хоч якихось дій. Але все більше ця ситуація скидалася на якусь невідому їй гру.

Важко дихаючи, перемкнулась на своє свято. Двадцять. Більшість в такому віці ще навчається, дехто вже працює, а хтось тільки мріє. Чого вдалось досягти їй? Нічого, адже роботу офіціантки ніяк мрією не вважала, а це відбирало весь час. Приплюсувала сюди відсутність особистого життя, хоча тут знайшла й позитив — вистачило колишнього. З натяжкою таке життя можна було вважати цілком прийнятним. Поки все влаштовувало.

Добігши останнє коло, поволі зупинилась, переривисто дихаючи. Роззирнулась навколо. Вгамувала дихання, попрямувала до виходу. Звична зупинка — кіоск з пресою. Виявила, що жорстокий вбивця вкотре завдав удару. Цього разу його жертвою став відомий своєю тягою до справедливості суддя. Знову знайшли однодоларову купюру з висловом: «Смерть – це стріла, випущена в тебе, а життя – то мить, що вона до тебе летить».

Розігнавши неприємні думки, Соломія попрямувала додому.

Соня проснулась ранесенько й поки іменинниця займалася спортом, спробувала освоїти кулінарію, а якщо точніше — вправно боролась з чимось смутно схожим на... їжу. Причому слово «боролась» до ситуації підходило ідеально й вона цю боротьбу явно програвала, вкотре впевнившись, що кулінарія не її сильна сторона. З кривлянням косила погляд на отриманий результат, одночасно розганяючи рушником клуби диму у відчинене вікно кухні. А тоді махнула на все рукою й вирішила збігати в магазин за тортом.

Соломія майже не здивувалась. Щось подібне було й минулого року, але Соня вперто не здавалася.

День минав в стандартних клопотах: в коротких перебіжках від одного відвідувача до іншого. Персонал зробив подарунок у вигляді величезного торта, змусивши задмухувати свічки та загадувати бажання, наче в дитинстві. Після чого вони за традицією ненадовго засіли за чаєм, скромненько відмітивши іменини.

З роботи дівчата відпустили її на годину раніше, підозріливо підморгуючи, та Мія не надала цьому ніякого значення. До виходу прямувала з думкою, що черговий день народження минав стандартно, непримітно, без сюрпризів. В душі їй хотілося якихось безумств, гучного святкування, адже коли радіти, як не у двадцять, та все відкладалося на потім. Але свій сюрприз все ж таки отримала, наткнувшись на вулиці на Дениса. Той усміхався, а вона від несподіванки видала якийсь незрозумілий звук, переводячи погляд з його лиця на оберемок квітів і навпаки.

— Вітаю, маленька, – усміхнувся, простягнувши розкішний букет.

Дівчина перемкнула всю увагу на квіти. Взяла обома руками, притулила до себе. Ніжний аромат троянд приліпив до її вуст легеньку усмішку. Таких розкішних букетів досі не отримувала. Єдине, на що спромігся попередній залицяльник, так це обскубти клумбу під її будинком, зриваючи дуже дивні жовті весняні квіти, турботливо вирощені бабусею з першого поверху, палкою любителькою цього різного садівництва. Та й відбулося все на другий день їхнього знайомства, на тому подвиги й закінчилися.

— Звідки дізнався? – Мія глипнула на нього, відірвавшись від троянд.

— Допоміг номер телефону.

Нерозуміння на дівочому обличчі спонукало його продовжити:

— Соціальні мережі. Маючи номер, можна дізнатись про людину дуже багато цікавого.

— І що ж такого цікавого ще дізнався?

— Наприклад те, що ти взагалі не любиш фотографуватися, – повідомив тихо, посміхнувшись кутиком вуст. – Всього лиш один знімок, це ж в наш час можна прирівняти до якогось злочину.

Це було сказано таким тоном, що Соломія широко усміхнулася. А він вів далі:

— І попри сподівання жодних світлин в купальнику з басейну чи пляжу, ніяких міні й тому подібного.

Його відвертість миттєво знищила її усмішку і викликала двоїсті почуття. З одного боку було приємно знати, що проявляє інтерес, а з іншого – не бажала дивитись правді у вічі та розуміти, що він може бачити в ній лиш здобич. Хотілось бути чимось більшим.

Звісно, вона усвідомлювала, що занадто наївна й дивна для сьогодення зі своїми переконаннями, бо вважала, що спочатку потрібно покохати всім серцем, стати тією, без якої важко жити, а вже потім переходити до більш серйозних стосунків. Саме тому ніяк і не могла побудувати їх — не знаходила того, з ким подібне стане можливим. Реальність така, що всім потрібні стосунки без жодних зобов'язань.

“Хіба я настільки схожа на ту, яка продається за якийсь там віник?” — питала сама себе з гіркотою, втупивши погляд в букет. І все більше хмурилась в роздумах. Не хотіла бачити істину, хоча та завжди була перед носом, потрібно було лиш скласти ці елементи дитячого пазлу.

“Він же красень, — розмірковувала, — ще й, мабуть, забезпечений. Про що я думала, коли мріяла про його дзвінок? На що можна реально розраховувати? Дівчата подібні мені, з такими як він, можуть тільки розважатися, уявляючи себе єдиною лише на одну ніч. А чи готова я стати черговою?”

Зажмурилась. Прийшло чітке усвідомлення, що це не її шлях — завжди бажала більшого й продовжує бажати. А ще добре розуміла, що з тими почуттями, які він викликав, їй взагалі не можна піддаватися цій безконтрольній, швидкоплинній пристрасті – розіб’є серце. Однозначно. Пам’ятала реакцію на дії колишнього, а він же й половини тих почуттів не викликав. Значить з Деном або все, або нічого — без проміжних чи запасних варіантів. Але яке може бути “все”, коли такі як він не пов'язують долю з такими як вона. Подібне лиш в казках буває.