7. Відкриття

Минуле. Промайнув ще тиждень

Соломія вже тиждень відвідувала із Сонею її «курси підвищення кваліфікації». А точніше безглузді танці на жердині. І хоча заняття тричі в тиждень, для Мії це однаково було важким випробуванням. Йшла зі студії побита та розбита, причому одразу відправлялася на роботу.

Ніякий біг не міг зрівнятися з тими тортурами, до яких вона прирівнювала танці на пілоні. Хоча Соні подобалося, схоплювала все на льоту. Ввечері вперше танцюватиме на публіку.

Згадавши про це, одразу обгорнула тривога, передчуття чогось поганого, точно як з тим кілером, статті про якого постійно вивчала. Якийсь острах, невідоме занепокоєння. А найгірше те, що подібне тривожне передчуття вже було в минулому і за ним слідувала величезна трагедія.

Підтиснувши вуста, Мія на хвильку присіла біля бару, задумливо протираючи склянки й заодно даючи ногам хоч якийсь перепочинок. Біганина між столиками вимотала всі сили.

Поставивши останню склянку, втомлено провела очима запізнілих відвідувачів, які вирішили, що горе-забігайлівка — чудове місце, щоб сховатись від легкої мряки. Збезсилено зітхнула й відправилась допомагати напарниці прибирати столики, готуючись до закриття.

Мимовільно згадала слова Соні — однозначно помстилась і те, як нещадно боліло все тіло, явне підтвердження тому. До того ж виявилось, та жердина ще й небезпечна та травматична. В результаті синці і на руках, і на ногах, і на всіх інших частинах тіла.

Вирішила, що нам потрібно жити в центрі й байдуже, що тут оренда квартири коштує майже вдвічі дорожче ніж десь на околиці. А тепер вирішила, що нам потрібно ще й за кордон.

Ретельно витираючи столик, пригадала першу зустріч з Сонею. Обом було майже по шістнадцять. Соломія першою потрапила в дитячий будинок, коли загинула мама, а двоюрідна тітка, єдина родичка, відмовилась брати її на виховання. Інші діти неприязно віднеслись до неї, постійно знаходилась сама, аж поки через декілька місяців не привели Соню. Дівчата подружились, почали триматись одна за одну, стали настільки близькими, що й сестрами одна одну звали. Ділили й радощі, й проблеми, ставши одна для одної сім'єю.

Коли було зовсім нудно, розповідали про минуле життя, свої пригоди «на волі». Будували плани, ділились мріями та вирішували як втілюватимуть їх в життя. А ще ніколи не говорили про погане, залишивши його за плечима. Хоча із загальних розмов, Мія знала, що Соню зрадили найрідніші, саме тому над нею і взяла опіку держава.

Нарешті закінчивши з прибиранням, Соломія переодяглася й попрощавшись зі всіма поспішила додому. За дверима, в обличчя війнула нічна прохолода в перемішку з вогким повітрям, даруючи легесеньке блаженство. Зупинилась під ліхтарем, підставивши обличчя під дрібнесеньку мряку. Полегшення. Хотілося швидше дістатись дому і ліжка, хоча заснути й не вийде, поки не повернеться Соня.

Важко зітхнула.

— Сьогодні без ножа? Здивувала.

Знайомий голос допоміг блискавично опам’ятатися. Повернулась в реальність, зустрівшись з усміхненими очима, які у нічній темряві, легенько освіченій ліхтарем, виглядали такими темними, наче й зовсім незнайомі.

— Чи десь заховала пістолет? — продовжив Денис, злегка схиливши голову на бік.

— Угадав, – на змученому втомою обличчі, з’явилася якась подібність усмішки.

— Хотів знайти тебе в юрбі тих малюків біля тиру, але ти там не з’являєшся.

— Більше не ведуся на дитячі забави.

— Довелось очікувати тут, охороняючи припарковані автомобілі.

— Вже й на це не ведуся, – змучено хмикнула вона у відповідь.

Денис одразу посерйознішав на лиці, ще уважніше вдивляючись в обличчя.

В іншій ситуації, Мія могла б стояти з ним під цим горе-баром хоч до ранку. Навіть розмовляти мовою поглядів без слів, наче якісь до безтями закохані підлітки, які, під впливом неконтрольованих гормонів, ніяк не можуть розлучитись, уявляючи такий розвиток подій ледь не кінцем світу. Але втома не давала думати ні про що інше крім відпочинку та спокою. Треба було завершувати цю зустріч.

— Навіщо шукав?

Денис ступив до неї, опинившись так близько, що відстань між нами вже далеко не нагадувала дружнє спілкування.

— Не зміг забути, — мовив притишено. — Хотів, але перед дечим можна й здатися. Іноді навіть потрібно.

Соломія завмерла, вражена його несподіваним, але, як виявилося, таким бажаним зізнанням. І злегка розімкнувши вуста, не знала що відповісти.

— Ти якась занадто замучена, – тим часом констатував Денис, вдивляючись в лице.

— Важка зміна, багато відвідувачів, – прошепотіла, не розриваючи зоровий контакт.

Його погляд ще декілька секунд маятником бігав її обличчям й зупинився на вустах.

— Доведеться відкрити тобі свою таємницю.

Соломія ширше розчахнула очі, готуючись почути щось цікаве. А Денис тим часом схилився до неї й тихо сповістив:

— В мене є автомобіль.

Вона відчула його дихання на щоці, на мить випавши з життя, але швидко опам’яталась, округливши очі. А чоловік весело продовжив:

— Не хотів говорити тобі, наражаючи колеса на небезпеку.

Соломія нагородила його красномовним поглядом, сподіваючись, що вдалося сповна передати емоції в легкому вуличному освітлені.

— Вчиняю подібні розправи тільки з автомобілями різних мерзотників, коли ті спеціально провокують. Колеса твого авто, поки що в повній безпеці, – видала вона спокійно, але чітко.

— Пішли підвезу. Піша прогулянка містом скасовується, ти ж от-от звалишся з ніг.

Денисова рука обвила її талію, підштовхуючи до найближчої автівки. А дівчина знаходилась не в тому стані, щоб сперечатися. Покірно всілася на переднє сидіння позашляховика, роздумуючи над тим звідкіля в нього такий автомобіль. Багатій? Здогадки змусили її ще більше похнюпитись. Взагалі нічого про нього не знала й так сміливо сіла посеред ночі в авто…

Дорога опустілими вулицями зайняла не більше декількох хвилин. Як тільки автомобіль зупинився, Мія пробурмотіла слова вдячності й одразу вистрибнула на вулицю. Зупинилась під тим єдиним ліхтарем у дворі й знову несвідомо підставила обличчя під дрібненьку мряку, що більше нагадувала густий туман.