6. Мрії і реальність

Минув тиждень

Соломія взяла за звичку кожен день починати з пробіжки. Охрестила це такою собі щоденною вранішньою боротьбою — тренуванням сили волі. Почувши звук будильника на мобільному, прошмигує думка: – «Не може бути! Тільки ж щойно заснула...». За нею одразу слідує наступна: – «Вимикай і спи далі. Скільки будеш мучити себе? Сьогодні можна і малесеньку поблажечку зробити...». Потім вимикає ненависну мелодію, яку до речі, той «розумний будильник» міняє щодня, але це ніскілечки не допомагає, бо вона однаково її ненавидить. Робить неймовірне зусилля над собою, яке суперечить думкам і бажанням. Такі секунди дійсно змушують пишатися власними діями – перемогла! Силу волі є і це саме вона.

Далі їй доводиться навшпиньках пробиратися квартирою, щоб не розбудити солодко сплячу подругу, яка тієї сили волі немає взагалі, чи може просто не любить спорт. Хоча в такі вранішні хвилини, здається, що й вона його реально ненавидить, але однаково йде. Одягає спортивний костюм, кросівки, в’яже на голові щось подібне на «хвіст», адже в такі миті зовсім не до краси. Перед виходом за поріг, повертається у ванну та хлюпає в обличчя холодною водою, оскільки така процедура трохи приводить до тями дрімотного вранішнього «робота».

Спускаючись східцями, дівчина надягає навушники, вмикає улюблену музику і лишень опинившись на вулиці, де в таку ранню годину взагалі нікого нема, тільки власники собак, ну і ще такі відчайдухи, як вона (причому останніх не дуже багато, бо це ніби той вид з Червоної книги), розуміє, що сон поволі відступив.

Ще більше впевнюється в тому, що подолала дрімоту, коли намотує стадіоном друге коло, а за ним ще два. В процесі бігу з’являються різні відчуття та думки. Вкотре доводиться боротись із собою, адже стадіон величезний – футбольне поле зі спеціальними критими трибунами, для вболівальників, та доріжками для бігу по краю з номерами. І от сьогодні вона біжить під третім. Навіть перегнала молоду дівчину. Та, подолавши одне коло вже перегнулась, схопившись за бік і зійшла з доріжки, нагадавши про Соню.

Пробігши свої традиційні чотири кола, Соломія зупинилась переводячи подих, ловлячи справжню ейфорію. Подібне відчуття з’являлося завжди після бігу, це й енергія, й заряд позитиву, викликаного розумінням, що вкотре вдалось перемогти себе. Почала задумуватись, чи не час додати ще одне коло, розширюючи можливості й збільшуючи витривалість. А улюблена музика в навушниках грала вже на повторі, даючи поштовх при нагоді розширити плейлист.

Соломія попрямувала до виходу зі стадіону. Зупинилась традиційно вивчаючи заголовки газет місцевого розливу, виставлені в коричневому кіоску під назвою «Преса». І вони її знову не порадували – кілер втретє дав про себе знати, а тут після першого вбивства минуло зовсім мало часу.

Відійшла вбік. Вимкнула музику, зняла навушники, шукаючи інформацію про нове вбивство. Одразу ж наткнулась на довжелезну статтю. Виявилося, цього разу вбивця вибрав просто впливового бізнесмена, а не борця за справедливість. Почала читати, відсіюючи зайву інформацію, вибираючи лиш основне.

«Вбито відомого бізнесмена, який недавно, відкрив декілька нічних клубів. Застрелений зі снайперської гвинтівки з великої відстані. Достеменно відомо, що кілер залишив біля тіла жертви свій знак. Цього разу на доларовій купюрі знайшли надпис «Життя як п’єса в театрі: важливо не те, скільки вона триває, а наскільки добре зіграна».

Відбулось вбивство за містом на тихому відрізку старої магістралі, тому знайти свідків практично неможливо.

…Відомо, що слідчих нашого міста відсторонено від розслідування ще при виявленні першої жертви. Серія жорстоких вбивств набула широкого розголосу, тому всі справи, пов'язані з діяльністю цього кілера, розслідуються на вищому рівні...»

Дочитавши новину, дівчина завмерла над екраном телефону. Він померк, а вона продовжувала вдивлятись, блукаючи роздумами. Знову серце гриз неспокій і не розуміла, чому так моторошно. Чому її взагалі так цікавить ця тема? Раніше ніколи так маніакально не слідкувала за подібними новинами. І без того в житті проблем вистачало. А тут...

Дорогою додому її думки знову повернулися до прочитаного. Кілер зміг поцілити у свою жертву на великій відстані, значить дійсно професіонал. Цього разу обійшовся без звичної жорстокості, на що явно були якісь причини. Мабуть, ніякої інформації йому не потрібно було від нього, лиш отримав замовлення на вбивство і виконав його. Сприймає все, як роботу, а не спосіб проявляти садистські "здібності". Хоча хто тих вбивць і маніяків зрозуміє? Однаково ж після влучних пострілів, прийшов до жертви подивитись і залишити свій знак.

Скривившись, Соломія зупинила свої дивні думки, заборонивши собі згадувати це все.

Опинившись у квартирі, дівчина одразу майнула в душ і добряче здивувалась, коли вийшла звідти, відчувши запах кави з кухні. Виявилося подруга, яку в такі ранні години можна було побачити тільки сплячою, готувала сніданок.

— Соню, не вірю своїм очам. Сніданок? – звеселилась Мія, усаджуючись за стіл.

Білявка усміхнулася, одразу давши зрозуміти, що зі словом “сніданком” та явно переборщила й поставила на стіл горнятко з кавою та запропонувала на вибір... йогурт або банан.

— То дієта, – пояснила, помітивши, як у Соломії округлились очі.

— Ні, моя солоденька, — заперечила брюнетка,— то справжнісінька лінь.

Мія чудово знала, що подруга радше залишиться голодною, ніж стане щось готувати, взагалі ненавидить це заняття. І обхопивши долонями горня кави, задумливо зиркнула на неї.

— То чим пояснюється настільки ранній підйом?

— Важливе повідомлення, – Соня вмостилась навпроти, але продовжувати не поспішала.

— Не мовчи. Що за інтрига з самого рання?

— Я вирішила стати танцівницею в клубі.

В невеличкій кухні враз запанувала тиша, яку порушував лише приглушений шум з вулиці.

Мія намагалась засвоїти почуту інформацію, адже вона добряче ошелешила. Їй і так не подобалося, що подруга влаштувалась офіціанткою в стриптиз клуб, про який в місті ходила далеко не найкраща слава, а тут новий сюрприз. Продовжувала дивитись на неї з недовірою.