3. Заголовки газет

Минуле. Понад місяць тому

"Все годі! Слід змінювати життя! Це і буде мотивацією. Почну з того, що давно хотіла зробити, але постійно відтягувала", — подумки вирішила Соломія і взялася трясти сплячу подругу за плече

- Соню, підйом!

- Ні... - простогнала та у відповідь і накрила голову ковдрою, яку Соломія одразу спробувала стягти.

- Вставай, я однаково тебе підійму!

- Ще трішечки, - почулось тихе, приглушене благання, схоже на скигління.

- Ні! – все-таки вона відібрала ковдру і подруга жалісливо підтягнула коліна.

- Чого ти ошаліла, з самого рання? – скривилась, прикриваючи рукою очі від сяйва з вікна.

- Підйом, у нас плани!

- Які? – стражденно пробубніла, нарешті розплющивши очі. Потяглась до мобільного, та глянувши на годинник, ще більше насупилась. – Що...? - кривлячись, повторно зиркнула на екран. - Ти точно здуріла! Які плани в таку ранню годину?

- Біг, – переможно видала Мія й додала: - скільки днів ми собі обіцяємо й ніяк не наважимося. Все, час настав!

- Ні. – білявка знову заплющила очі.

- А ще мені потрібно поплакатись... - повідомила Соломія, награно похнюпившись. Знала, що таке подіє безвідмовно.

Страждання на обличчі подруги змінилося здивуванням. Одразу прогнала залишки сну і навіть сіла. Вирвавши ковдру, накинула її на ноги.

- Що знову сталося?

- Розповім після пробіжки, одягай спортивний костюм.

- Міє, де твоя совість? – знову простогнала, пригладжуючи світле кучеряве волосся і почала жалітись на життя: - Я ж тільки недавно повернулась з роботи, буквально декілька годин назад. Ми працюємо до останнього клієнта, а вночі цих маніяків — любителів позаглядати й попускати слину, було як ніколи багато, — зітхнула, згадуючи.

— Відмовки більше не приймаються!

— Ти точно мене вб’єш, таким темпом.

— Люба моя, спорт – це здоровий спосіб життя, – переможно усміхнулась Соломія. — І я куплю тобі ароматне лате після пробіжки.

— Підкупити хочеш? – подруга усміхнулася у відповідь.

— Я ж знаю твої слабкості. А ще тобі треба викинути з голови всі думки про тих твоїх нічних маніяків. Швидко одягайся інакше потягну в такому вигляді.

Соня зиркнула на свою широчезну сіру футболку з малюнком якогось дивного ведмедика посередині й пирснула, уявляючи цю картину.

Через п'ятнадцять хвилин подруги вже прямували в парк, де знаходиться величезний стадіон. Соня дорогою хнюпилась, бурмотала не дуже ласкаві слова, здається, навіть спробувала досипати прямо в процесі ходьби, ще й постійно зиркала на ті кросівки, вириваючись з напівдрімоти. Дівчина, яка не переносить спортивний стиль, полюбляє все на підборах і навіть якщо воно не комфортне, байдуже. Соломія чудово її розуміла, адже там, куди вони потрапили вже майже в дорослому віці, ніяких подібних речей не було, все практичне й максимально просте, а їм так хотілося чогось красивого й вишуканого. Це й залишило свій відбиток.

Вранішня прохолода добряче підбадьорювала. Весна вже майже закінчилась, та тільки видалась аж занадто холодною з невеличким попуском у вигляді небагатьох теплих днів, коли визирало сонце, підвищуючи температуру повітря вище десяти градусів. Всі з нетерпінням очікували літа, надіючись, що хоч воно принесе тепло.

Опинившись на стадіоні, Соня стражденно скривилась, широко розплющивши очі, оскільки реально оцінила його розміри й навіть жалісливо зиркнула на Соломію, в сподіванні, що та передумає. Але брюнетка впевнено похитала головою, відбираючи ту надію і зрозумівши, що порятунку не буде, Соня похнюпилась та почала вибирати доріжку з номером. Прикидала де буде найменше коло, хоча вони всі одинакові. Вибрала другий номер та без ентузіазму повільно побігла, спонукаючи подругу підлаштовуватись під її темп.

З величезними зусиллями подолавши коло, білявка зупинилася. Соломія повторила за нею.

— Все... – простогнала Соня, важко дихаючи. — Ти мене практично вбила своїм спортом. Більше не можу.

— Ще одне коло, — наполягала Мія, втихомирюючи дихання.

— Ні. Більше не витримаю цих знущань, – білявка перегнулась майже навпіл та схопилась за бік.

— Добре, на сьогодні досить, але завтра збільшуємо навантаження.

Соня зітхнула й не розгинаючись скривилась, дивлячись на подругу з-під лоба, від чого біляві кучері впали на розпашіле обличчя. Ці плани їй явно не сподобалися.

— Знаєш, — почала вона, важко дихаючи, — тобі б ідеально підійшла робота якогось наглядача у в’язниці, де відсиджуються різні покидьки. Чудово вмієш мучити й знущатися, їм би однозначно пішло таке на користь.

— А фантазія в тебе супер!

— Я серйозно, – знову зиркнула з-під лоба і нарешті випрямилася. – Як можна так знущатися з подруги?

— Все буде добре, поволі звикнеш. Мені також важко це все далось.

Білявка глянула з недовірою, змусивши Соломію усміхнутись.

— Йдемо, пригощу тебе улюбленим напоєм, може подобрішаєш.

Соня схопила її під руку, повиснувши.

— Я обов’язково помщусь тобі за це.

— З нетерпінням чекаю.

— І навіть не сподівайся, що знову поведуся на таке, – продовжила невдоволено бурмотіти Соня.

Дівчата підійшли до кіоску в крайньому кутку стадіону біля трибун. Назва «Напої на будь-який смак» говорила сама за себе. Соломія замовила два лате й поки продавчиня готувала, роздивлялася бігунів на пронумерованих доріжках: групку бадьорих студентів, чоловіка середнього віку та декількох дівчат. Соня теж дивилася на них, кривлячись так, наче бачила перед собою справжнісіньке жахіття.

— Ваші напої, — привернула до себе увагу продавчиня.

Соломія взяла паперові стаканчики й обернулась до подруги.

—  Соню, тримай, заслужила, – мовила віддаючи напій, залюбувавшись красивим малюнком на паперовій поверхні. Якесь місто. Вона дуже любила такі милі малюнки, іноді навіть хотіла почати колекціонувати.

— Міє, пішли, присядемо, — запропонувала білявка показуючи на трибуну. — Вже й ноги не тримають після твоїх знущань. Ти на цьому добряче знаєшся.