2. Зустріч

Минуле. Понад місяць тому

Соломія не тямила себе від люті. Мов дзиґа носилась між столиками горе-закладу, в якому працювала ще з осені, після минулої точно такої ж дивної місцини, яку з величезною натяжкою можна було назвати кафе-баром (ну принаймні так іменувала місцину вивіска перед входом).

Жодного клієнта. До кінця зміни залишалося менш як двадцять хвилин. Напарниця, яка за сумісництвом була й адміністратором, замкнулась з барменом в комірчині для персоналу 一 закохана пара, вже декілька тижнів разом. Коли Аліна склала долоні в благальному жесті й жалісливо примружила очі, Мія без питань відпустила їх, залишившись в залі одна. А коли помітила крізь вікно знайомий автомобіль перед рестораном навпроти й тих, хто вийшов з нього, зрозуміла, що доля вберегла її хоча б від цього приниження.

Думки миттєво спалахнули ненавистю і щоб не наробити якого лиха, вона кинулась виконувати доведені до автоматизму дії, носячись між столиками: там стілець поправила, там серветницю під іншим кутом виставила, там декоративний горщик з пластиковим “живим камінням” переставила. Та через декілька хвилин цих метань, знову опинилась біля вікна.

一 Мерзотник! І як взагалі посмів заявитись сюди з нею після всього, що втнув? Навмисне ж привіз її саме сюди! Ще й о такій годині, 一 прошипіла сама до себе.

І не сумнівалася, що все саме так і було. Після їхнього розриву минуло лише три дні.

一 Похизуватись хочеш? Показати кого втратила? 一 важко вдихнула, міцно затиснувши пальці в кулачки. 一 Добре! І я тобі щось покажу!

Вхопила ніж з-під барної стільниці й гримнувши дверима забігайлівки, під прикриттям ночі, помчала на інший бік вулиці до автомобіля колишнього, де перекинула всю лють на шини. Штрикала їх по черзі з боків, а ті з шипінням ефектно розплющувалися. Здувалися, як і всі її плани.

Як виявилося, це аж ніяк не важко. Думала доведеться докладати зусиль. Чи то може допомогла злість? Та каятися вона й не планувала. “Так йому і треба! За кожну невиконану обіцянку по удару, за кожне брехливе слово!” 一 повторяла подумки.

Здавалося, вже й живого місця не залишилося, а дівчина продовжувала їх шпигати. Настільки ввійшла в кураж, що навіть якби під руку потрапила якась палиця побила б і скло на автівці. Благо сигналізація в нього ніколи й не працювала.

Трохи вгамувавшись, збезсилено опустилась на прохолодний асфальт, важко дихаючи. Пів темрява від поодиноких ліхтарів, трохи приховала недавнє злодіяння від сторонніх, але їй було байдуже.

Ще раз зиркнула на автомобіль з розплющеними шинами та опустивши голову втупилась у свої світлі кросівки. Чомусь в ту мить це споглядання здалось дуже цікавим заняттям. В голові взагалі ніяких думок 一 одна пустота. Дивний стан. До чого ж тільки не доведуть ці чоловіки...

一 Все добре? 一 її тихі зітхання перервав чужий приглушений голос десь збоку і чиясь рука лягла плече, змушуючи повернутись в реальність. 一 Міє?

Дівчина затамувала подих і підняла голову. Якийсь незнайомець, ледь осяяний легеньким світлом ліхтаря, схилившись, дивився прямо на неї.

一 Ми знайомі? 一 вона скривилась, риючись в глибинах пам'яті, ніби в її ситуації це було першорядною проблемою. Наче нікого взагалі не зачіпав той факт, що вона сиділа на краєчку тротуару, біля проїжджої частини дороги з ножем в руках, яким тільки що знищила шини на автомобілі колишнього. Як якась ненормальна. Хоча так, саме такою вона себе й вважала в ті хвилини.

一 Ти ж себе підписала.

Дівчина зиркнула на бейдж, гадаючи, як він зміг прочитати його, при такому освітлені. Геть забула, що в уніформі. Забула взагалі про все. Швидко обвела поглядом округу, усвідомлюючи, що потрібно забиратись з місця злочину. Добре хоч навколо нікого 一 досить пізня година, немає кому вештатись.

一 Що сталося? Чому в руках ніж? 一 допитувався незнайомець.

Соломія одразу ж перевела погляд на автомобіль неподалік з розплющеними шинами й навіть в душі усміхнулась, уявляючи, як той негідник вийде й ошаліє. А його нова фарбована лялька, мабуть, взагалі впаде в істерику, вона в нього ще та крикливиця.

一 Розправа... 一 хмикнув чоловік, з якимсь захопленням чи здивуванням, прослідкувавши за її поглядом. 一 Цікаво...

Тоді раптово роззирнувся навкруги.

一 Ходімо, 一 скомандував і схопивши її за руку, ривком підняв з асфальту та майже потяг за собою на інший бік вулиці.

“Наче знав куди треба, 一 промайнула в неї думка. 一 Але ж так... я підписана. Знову забула про все на світі”.

Лише зупинившись перед дверима свого горе-закладу, Соломія відсмикнула руку.

一 Що собі дозволяєш? 一 зміряла його невдоволеним поглядом.

Чоловіка осяяло світло. Забувши про невдоволення, Мія почала детально вивчати риси обличчя, як якась остання дурепа. І навіть впіймала себе на думці, що лишень днями позбулась колишнього й вже знову заглядається...

Ніби у відповідь на ці думки, незнайомець стримано усміхнувся, піднявши куточок рота вгору. Мія приклеїлась поглядом до його губ, чого раніше ніколи не робила. Взагалі не розуміла, коли хтось із дівчат з таким трепетом і захопленням описував зовнішність якогось чоловіка. В неї вони ніколи не викликали подібної реакції, до тепер, бо цього вона б спробувала описати так само детально.

一 Відьма! 一 несподівано прорізав нічну тишу розкотистий вигук з іншої сторони вулиці. І посипався град проклять в перемішку з купою інших міцних словечок, приправлених люттю.

“Зрозуміло, колишній з’явився на горизонті та почав оцінювати мої старання. Якраз вчасно забралась звідти, тепер не доведе, що це моїх рук справа”, 一 тріумфувала Мія в душі.

Раптом чоловік навпроти вихопив з її рук ніж й притяг за потилицю, накривши вуста поцілунком.

Зупинились прокляття. Відімкнувся слух, застигло повітря і час, все припинило існувати. Гормони скаженіли, змушуючи обхопити його за шию і ще міцніше притиснутись, в якомусь дивному прагненні сплестись в одне ціле, засліплюючи свідомість барвистими зірочками.