1. Без варіантів

©, Лореін Владислава, 2020

Твоя без варіантів (під прицілом небезпеки)

Вір мені, як робила це завжди...

  Наш час

Коли з-за дверей визирнуло дуло пістолета, мелькнувши перед очима, в нього блискавкою промайнула одна-єдина думка ― «Якого біса?». Хоча очікувати, що хтось може явитися о такій пізній годині з дружнім візитом, чоловік і не розраховував, інстинктивно налаштовуючись на щось подібне. Але мав бути чесним сам з собою: до такого точно не готувався. І заледве встиг випередити інстинкт миттєво роззброїти, що вже зробив в уяві. Зупинився в останню мить, усвідомивши хто націлив зброю.

Дівчина дивилася з викликом, ні тіні страху чи каяття. І це мимовільно наштовхувало на думку, що в цьому місті мало хто б наважився повторити її дії. Чутки свою справу зробили, та їй про це нічого невідомо. Хоча знаючи характер та аналізуючи всі вчинки, розумів, що навіть таке б її не зупинило, швидше додало б сміливості.

Придушивши зайві емоції, Денис незворушно дивився на неї, чекаючи продовження. І мовби відповідаючи на ці думки, вона кивком вказала вглиб помешкання, змусивши його відступити, приймаючи правила гри.

Крок, другий, третій і дівчина опинилася у квартирі. Тримаючи його на прицілі, штовхнула ногою двері й ті грюкнули, зачинившись. Її темно-сірі очі злобно метали іскри, навіть зуби заціпила, стиснувши вуста в тонку лінію. Волосся розтріпалось, та вона явно не переймалася своїм зовнішнім виглядом. Мабуть, вважала, що за пістолетом, він однаково не оцінить її старань.

Хоча, вкотре аналізуючи ситуацію, Денис дійшов висновку, що думати ця дівчина не вміє взагалі. Йде на повідці у своїх емоцій, ніби й не навчена їх контролювати. Мовби й не усвідомлює, що коїть, настільки безбоязно заявляючись глибокої ночі ще й зі зброєю до того, хто напередодні вчинив так, як того й вимагала роль. Але цей її візит перекреслював колишні старання.

Очі чоловіка перемістились на її тонкі пальці, які досить впевнено стискували руків’я пістолета, саме так, як він її й навчив. Рука не тремтіла, хоч і вчепилась в зброю настільки міцно, наче від цього залежало життя. Та якби хтось інший з його оточення був би на цьому місці, все було б саме так.

Його погляд знову повернувся до дівочого обличчя на якому застигло щось смутно схоже на вдоволення, оголюючи думки. Кутик його вуст смикнувся, бо усвідомив, що вона по-своєму розцінила його оманливий спокій. А це зовсім не значило, що її витівка не потягне за собою повчальний урок, бо привести до тями треба було неодмінно. Але він вирішив трохи почекати, дати їй злегка погратися під наглядом, бо колись, коли все це закінчиться, обоє згадуватимуть цю ніч з усмішками. Уявив, як вона тихо сміючись, затулить долонями лице, приховуючи рум’янець, що зрадницьки проступить на щоках. А тоді…

Змахнувши з-перед очей марення, Денис невдоволено повернувся в реальність. І зрозумівши, що гра затяглася й неочікувана гостя не спішить пояснювати своє навіженство, лише мовчки дірявить поглядом, вирішив підштовхнути її.

― Пояснюй, що за весела акція.

― Пояснювати? Ти ж буквально декілька годин тому навідріз відмовився мене слухати! ― процідила, мружачи очі.

― Але ж ти вирішила, що ота іграшка допоможе тобі в цьому, ― незворушно мовив він, ліниво блукаючи по ній поглядом.

― Ні, ― дівчина похитала головою, ― ти вже втратив свій шанс отримати відповіді. Більше не стану нічого розповідати чи доводити ― це зайва інформація. Запізно.

― З якого ж приводу тоді весь цей фарс?

Мія глибоко й повільно видихнула.

― Вибирай: або я, або… ― недбало кивнула вона, вказуючи на пістолет і опустивши його, прицілилась в область грудей. Ніби обмацуючи, відшукувала серце.

І хоч на обличчі чоловіка жоден м'яз не видав його здивування, та здивувався він добряче, адже припускав, що цей спектакль ― помста. Але ні …Пропозиція.

― Це ти так оригінально вирішила запропонувати мені себе? ― насмішкувато вигнув брову, чим ще більше збив її з пантелику. ― Чи чемно пропонуєш відібрати в тебе цю забавку?

—  Це вибір між мною і смертю! Я твоя без варіантів! – відрубала, блиснувши рішучістю. – А ти мій – іншого не дано! Хочу донести до тебе цю інформацію.

«І як тут себе стримувати, вдаючи цю байдужість, коли вона таке плете?» ― подумки питав себе Денис.

― Без варіантів... ― протягнув повільно й показово скривився, розважаючись. ― Це пропозиція?

Соломія проігнорувала. Знову важко вдихнула, набираючись сил.

― Я не дозволю ось так легко відмовитися від мене! Довідався і тепер вважаєш негідною себе. Так не буде! Тим більше та правда зовсім не така, якою ти її побачив і уявив, ― роздратовано видала вона. І перевівши подих, вкрадливо продовжила: – Якщо я так вчинила, значить життя не дало іншого вибору. Взагалі ж нічого про мене не знаєш. І ти не кращий!

Денис мовчки погодився з останнім висловлюванням. Хоча й знав, що все зовсім не так, як вона собі навигадувала. Але такими вчинками ця дівчина ще більше ускладнювала своє становище, а йому ― справу. Він не міг так ризикувати ― не мав такого права.

Вона нахмурилась, над чимось посилено мізкуючи й продовжувала міцно стискувати зброю. Денис тим часом уважно стежив за виразом її обличчя і резюмував, що заспокоюватися дівчина явно не планує. Зіниці розширились і посилене дихання видавало справжній стан, вказуючи на значний емоційний сплеск. Здавалось, він навіть помітив у якому дикому ритмі пульсує її серце.

― Як це розуміти? Чому не було вибору? ― запитав стримано, намагаючись хоч трохи вгамувати.

― Я не виправдовуватимусь, хоча пояснення маю. А ще не відпущу тебе, навіть не сподівайся. Ти або мій, або отримуєш кулю... ― запнулася, але швидко вирівняла тон. ― Так, що скажеш... любий? Обирай.

Денис потішно хмикнув не стримавшись від цього настирливого й настільки впевненого тону. Ще одне підтвердження тому, що з емоціями ця мала не дружить взагалі... іноді й з головою також. Бо не розумів на що можна розраховувати, безстрашно заявляючись до такого як він вночі з пістолетом та ще й з подібними заявами-пропозиціями? Хоча вже бачив чим вона цю безстрашність викликала. Та хай там як, а він очікував протилежного ефекту. Прорахувався.