Неспокійна ніч

Як і кожної ночі, темні міазми царства Омари проникли у світ, занурюючи його у темряву. Яструбині очі Массати вкотре підвели її і вона не влучила просоченою божественним провидінням стрілою у безликий камінь, що пливе поміж пустоти та мільйонів душ наших предків. Тож місяць не з’явився на небі, а тому ця ніч виявилася досить темною.

Ми розбили табір біля скелі, яка захищала вогнище від стрімкого вітру. Поки я займався отарою, і наносив води з оазису неподалік, то чув обривки розповідей старого арфіста Наїру про пригоди відомого мандрівника Баттути.  Воїни сиділи навколо багаття, частина з них підслуховувала розповіді арфіста, а інші пили, гучно сміялись і говорили  незрозумілою мені мовою. Зрештою, закінчивши зі своєю роботою, я сів коло вогню і щільніше закутався у вовняну куртку. Ніч обіцяла бути особливо холодною.

– Буревіснику, – звернувся купець до отамана найманців, коли арфіст замовчав, аби зіграти доволі гарну мелодію, – як думаєш, ті вершники нападуть?

– Так, – безтурботно відповів він.

Найманці, які до того сміялись та переговорювалися між собою різними мовами, раптом понурено замовчали.

– Але їх менше ніж нас, тож переживати немає про що? – обнадійливо запитав купець.

– То були розвідники. Хтозна що вони розкажуть своїм господарям.

– Та вони так злякались твого пострілу, що, певне, досі підіймають за собою пил, – загиготів білошкірий найманець і його підтримали кілька інших. Якщо я правильно почув, то його називали досить чудернацьким ім’ям: «Ярема».

– Хіба можна залякати творіння Ібліса? – пробубнів про себе Наїр.

Буревісник почув це і дивно зіщулився. Ця раптова зміна його вічно усміхненого обличчя трохи налякала мене і я подумав, що другий пастух отримає зараз доброї прочуханки.

– Як ти сказав? – перепитав у нього Вовк Пустелі. – Повтори.

– Творіння Ібліса, Буревіснику, – втрутився Альхазред.

– А, казкар, – зневажливо відказав найманець, – ну розкажи нам тоді, хто це. Я знаю, що Іблісом ви називаєте того, кого я знаю як чорта, тобто головне зло, на яке можна скинути все неприємне. Але про якісь творіння чую вперше.

– О, – протягнув старий, – ти точно чув про джинів, іфритів чи гулів.

– Про перших двох лопочать у кожному місті, – сказав Ярема, – а останнього як там?

– Якщо хочеш щось дізнатись, не перебивай тих, хто мудріший, – відповів йому кремезний бербер, якого до цього я чув лише кілька разів.

– Так ось, – продовжив Альхазред, – джини, іфрити та гулі – творіння Ібліса, яких він зробив завдяки своєму божественному провидінню. Ти, Буревіснику, і твої друзі, знаєте це під словом «магія». Втім, цією магією потрібно було щось наповнити, тож для кожного творіння було обрано свій матеріал. Для того, аби зробити джина, він спустився у царство Омари і взяв звідти кілька душ грішників. Саме тому в цих істотах вживається таке дивне поєднання хитрості та честі. Для іфритів Ібліс обрав вогонь. Це мінлива стихія, яка може тебе зігріти та прогодувати, але також і спалити до тла. Тому вони набагато небезпечніші за джинів, хоч і не мають такої ж можливості впливати на долю смертних.

Арфіст відпив з горнятка відвару з ягід і дещо неприємно поплямкав висохлими губами. В цей час усі тримали тишу, в очікуванні продовження. Пауза трохи затягнулась і я відкинувся спиною до прохолодного каменю, вслухаючись у шум вітру.

– Так а що там з останнім? – спитав хтось із найманців.

– Так-так, пробачте, – Альхазред відклав горнятко і простягнув руки до багаття. – Останніми Ібліс зробив гулів. Для їх створення він обрав людську плоть. Кожне зі створінь прагнуло отримати повноцінну людську подобу і кожен підходив до цього по-своєму. Для цього вони приймають зовнішність прекрасних жінок і спокушають необережних мандрівників, а бува й полюють таким чином навіть у містах.

– Тоді вони насправді неповноцінні, – пирхнув Буревісник. – Я от не за чутками знаю, що цар Равій полюбляє чоловіків. То виходить жодне з цих істот не зможе його спокусити?

– Є легенди, в яких ці створіння приймають чоловічу подобу. Наприклад, про чарівну лампу і три бажання, – зауважив арфіст.

– Ну добре, годі вже, – сказав Отаман. – Ранок не за горами, треба виспатись.

Першим на варту мав заступити Наїр. Він з арфістом відійшов ближче до овець, де вони продовжили розмовляти. Найманці повлягалися на піску, вкрившись плащами, якими закриваються від піщаних бурь. Між ними варту прийняли ті найманці, чиїх імен я не знав. Купець пішов спати до свого критого возу. Я ж, певно, заснув пізніше за всіх, бо розповіді Альхазреда вимальовували в моїй голові химерні картини, які страшили і не давали повноцінно розслабитись.

***

Мене вирвали зі сну несамовиті крики, що лунали звідусіль. Я бачив як переливаються плями, але ніяк не міг сфокусуватися. Десь праворуч раптово прогриміло, так що я зірвався на ноги і притисся до стіни. Переді мною розгорнулась моторошна картина бою, де силуети, осяяні світлом факелів, змагаються за право на життя. Вони кололи, різали, кричали та лаялись. Хтось з них, здається, прокричав у мою сторону, однак я не міг ані почути його, ані обернутися на голос.

Страх заволодів мною настільки, що в животі наче опустився камінь. Я відірвався від каменю і спробував побігти в ту сторону, де я не бачив факелів, однак врізався у когось і це відштовхнуло мене на холодний і мокрий пісок. Руки влізли у щось липке, я подивився на долоню і тільки тоді усвідомив запах, що линув з цього місця і мене одразу ж вирвало. Спробував підійнятися, та щось боляче мене штурхануло. По руці розтікся пекучий біль, а за ним неприємна пульсація.