Розділ 29. Вдих і видих

Спершу це було тягуче, дуже глибоке й важке відчуття в самому низу її живота. Роса описувала мені це дивне відчуття раніше, у перші місяці своєї вагітності, як «величний, важкий камінь, що повільно й мірно обертається у мене всередині, міняючи мене». Тепер же цей уявний камінь ніби з тріском розколювався на тисячі дрібних, гострих шматочків прямо у неї в грудях, завдаючи страждань. І кожна нова гостра тріщина відразу ж болючим, пекучим ехом відгукувалась у її попереку, у стегнах, доходила аж до самих кінчиків пальців на ногах. Які вона без упину підгинала й розпачливо розгинала на ліжку, міняючи позу й будучи просто фізично не в змозі всидіти на одному місці від цих первісних мук.

Вона стискала мою долоню у своїх тонких пальцях так сильно, відчайдушно й міцно, що я шкірою виразно відчував, як дрібно й часто тремтять її руки. Це тремтіння йшло зовсім не від слабкості, знесилення чи втоми, а виключно від тієї колосальної внутрішньої напруги життя, яка тримала все її тендітне тіло. Натягнуте тонісінько як туга, пружна тятива великого бойового лука перед вирішальним пострілом у ціль. Лише у коротких, благодатних перервах між сутичками вона на одну коротку мить повністю обм'якала на нашому моху, безсило закидаючи голову й дихаючи важко, з глухим, утомленим хрипом у горлі. Її обличчя було блідим, мов полотно, покритим дрібним лагідним потом, який на щоках швидко змішувався з гарячими, солоними сльозами. Вони тепер текли з її великих смарагдових очей самі собою, без будь-якого сорому чи стримування, і без тієї видимої причини, яку вона колись так довго й наївно шукала для своєї найпершої туги біля вогнища під пташині колискові.

— Це... це ніяк не минає, Творцю, — важко простогнала вона, коли новий, шалений спазм знову без жалю скрутив її тіло навпіл, змушуючи здригнутися. — Воно зовсім не вщухає, воно з кожною хвилиною тільки більшає, розростається всередині мене.

Вона в повному відчаї хапала своїми пальцями мою тонку плетеної сорочку на грудях, з усією силою тягнула її на себе, шукаючи порятунку. Наче вона своєю дівочою, натрудженою рукою щиро намагалася перетягнути, забрати бодай частину цього нестерпного, палючого болю в моє власне тіло, розділивши його порівну. І я у цю хвилину, дивлячись на її страждання, віддав би абсолютно все на світі, не замислюючись. Без жодних вагань чи жалю віддав би весь свій величезний, неосяжний усесвіт, усі зірки, планети й галактики в космосі, аби це справді можна було фізично зробити, полегшивши її муки. Моє кохання було безмежним.

— Росо, дивись тільки на мене, лови мій погляд, — без упину, гаряче повторював я їй на саме вухо як заклинання, тримаючи її. Бережно й ніжно тримав її бліде, вологе обличчя у своїх долонях, повністю змочених її гарячим потом і чистими сльозами. — Дивись мені прямо в очі, Росо, не заплющуй їх, тримайся за мене. Потерпи ще зовсім трохи, я благаю тебе. Спростуй, подолай ще одну цю хвилю — і після неї обов'язково, неминуче стане набагато легше, все минеться.

Але я в самій глибині своєї душі дуже добре знав і розумів, що зараз безсоромно обманюю її, намагаючись просто заспокоїти. І вона, здається, своїм чуйним жіночим інстинктом теж це чудово знала й відчувала без слів, бо легше їй у нашому ліжку не ставало взагалі, біль лише наростав. Ставало тільки набагато ближче до фіналу, до тієї самої межі, де народжується нове життя всесвіту.

Останній відчайдушний крик Роси гучно й пронизливо розколов нічну лісову темряву, відлунюючи від стовбурів. То був довгий, важкий і вистражданий звук, майже неможливий для того тендітного дівочого тіла, яке я раніше звик вважати виключно невагомим, мов подих вітру. І раптом цей крик, досягнувши своєї найвищої, критичної межі, різко, в одну єдину мить обірвався.

Настала суцільна, мертва тиша. Така густа, гнітюча й раптова тиша, що в ній відразу стало чітко й лунко чутно, як шалено, уривчасто й важко калатає моє власне серце у грудях, заважаючи дихати. У цю доленосну мить навколо нашого живого дому завмерли, затамувавши подих, навіть величні повітряні кити, що досі повільно кружляли над галявиною. Зупинив свій вічний рух і шелест увесь прадавній фіолетовий ліс.