Глава 14: Перше полювання

Йдучи з дому, хлопець розумів, що може не повернутися назад, тому ще сильніше зжав кулаки, немов боявся цього

Йдучи близько десяти хвилин, хлопець побачив перед собою широкі ворота – близько п’ятдесят кроків в ширину та двадцять в висоту. Великі ворота були наполовину закриті, тому кількість людей, які могли пройти сильно знижена, але це не проблема – бажаючих вийти майже не було

Зазвичай в таких містах брали плату за вхід в місто. Це було потрібно, щоб казна міста залишалася повною. Але оскільки місто в якому жив Луі знаходилося в пустелі, де не могла існувати велика кількість людей за стінами, то ця плата була знята. Саме через це купці та каравани обожнювали продавати свої товари саме тут

На будь-який плюс завжди був мінус. Через велику кількість купців, місто процвітало, але гроші, які могли б йти на потребу місцевого самоврядування насправді не йшли повністю туди – потрібно було платити зарплату тим, хто охороняв входи в місто. Сама по собі плата була великою, без різниці які воїни – ризикування власним життям = хороша оплата роботи. Але тут був ще один мінус.  В пустелях водилося менше істот, аніж, наприклад, в рівнинах, але ці істоти, як правило, були сильнішими та небезпечнішими за тих, які водилися в рівнинах. Коли ці істоти вирішували напасти на місто – охоронці повинні були ризикувати власним життям, ось чому в варту йшли лише ті, хто був впевнений в власних силах. Саме тому в пустельних містах зарплата варти була більшою, аніж в рівнинних.

Швидко дійшовши до воріт, Луі побачив в проході групу броньованих воїнів, які спостерігали за цим входом

-о, ще один мисливець

Сказав чоловік. По голосу було зрозуміло, що це хлопець приблизно одного з Луі віку

(от везе іншим..)

Луі не міг подумати іншого. Насправді він не любив знаходитися нижче будь-кого. Зрозумів він це, коли став працювати на складі. В ті дні його бажання вертатися до безробітного життя малої дитини було дуже мале, а допомагало йому бороти це бажання те, що хлопець відчував себе кращим за безробітних дітей його віку

(ну нічого, я зароблю грошенят та стану таким багатим, що зможу наймати таких як ти пачками…)

Отак простий голос хлопця зміг зіпсувати настрій Луі, який починав вважати себе дуже багатим

Пройшовши воїнів в обладунках, хлопець вперше за своє життя побачив, що знаходиться за стінами міста

Перед Луі через ворота пройшов ще один чоловік – також мисливець, ось чому той воїн вигукнув. Мисливець швидко направився вперед, немов в нього було певне місце для полювання

(краще не буду іти за ним, а то ще отримаю стрілу в коліно..)

Пішовши від воріт прямо, хлопець не бачив ніяких істот. Насправді територія радіусом 1-2 км навколо міста була суцільною пустелею, оскільки істоти інших рас боялися такого велетенського скупчення істот однієї раси – тобто  людей  

Йдучи по пустелі,  яка оточувала місто, окрім гарячого повітря та осліпляючого сонячного проміння, Луі відчував нервовість

Ця пустеля мала унікальні сліди фауни, яка тут бувала – скелети які колись, живі, тут проходили та..не дійшли туди, куди планували. Деякі скелети тут були схожі на скелети верблюдів та інших тварин. Деякі скелети були схожі людські. Вдалечині виднівся скелет, який був вище звичайного будинка, було очевидно, що це скелет не звичайної істоти

Всі кістки знаходилися в неповноцінному стані. На більшості кісток все ще залишалася велика кількість слідів укусів, що створювало враження, ніби вони вмерли дуже жалко 

 Саме через цих скелетів хлопець відчував нервовість – дивлячись на безліч мертвих істот під ногами, хлопець відчув легкий відчай, немов бути мисливцем – це не його. Але думаючи про те, де зараз опинився хлопець, він не міг продовжувати бути таким невпевненим

Луі йшов по пустелі в середньому темпі під жарким сонцем, постійно звертаючи увагу на навколишнє оточення

Зараз приблизно сьома година ранку, тому пісок ще не встиг нагрітися, проте це не сильно хвилювало Луі, а найбільший його страх – отримати сонячний удар серед такої пустелі

Пройшовши близько двох тисяч кроків від міста, Луі все ще міг бачити стіни, але атмосфера змінилася. Стало неприродньо тихо. Саме такою була пустеля – тихе місце, де найтихіший звук міг означати смерть

Кроки Луі уповільнилися та він почав прислуховуватися до звуків та придивлятися до піску, на який наступав

Пройшовши ще близько п’яти сотень кроків, хлопець помітив істоту – скорпіон!

В цьому світі була лише дуже мала, незначна кількість істот малого розміру. Зазвичай усі істоти як мінімум до людського коліна

Скорпіон, якого побачив Луі, був йому до тулуба. Великий та м’ясистий хвіст, на кінці якого знаходилося жало та велике, масивне, та неповоротке тіло чорного кольору

Ціль знаходилася в районі двох сотень кроків, тому Луі не думав, що точно попаде в ціль – краще підібратися поближче, щоб точно влучити в тіло цього «монстра»

Повільними та негучними кроками, Луі все ж таки зміг добратися до відстані в 100 кроків від скорпіона. Саме в цей момент, він вирішив, що пора стріляти. Насправді в скорпіонів трохи гірший зір, аніж в людей, але все ж таки він міг помітити Луі, який знаходився на відстані ста кроків. Якби хлопець підійшов ще ближче, то перша атака могла бути не від нього, а від скорпіона

Натягнувши лук, який увесь цей час висів на плечі хлопця, він цілився в чорне тіло, яке було більше аніж ящик, на якому він тренувався. Відстань збільшилась у два рази в порівнянні з тим, як він тренувався, але можливо це не буде великою проблемою. І ось, перший вистріл…

*шш*

Глухий звук! Стріла пролетіла скорпіона та поцілила за нього на відстані декількох метрів!

(чорт!)

Скорпіон почув звук та повернувся в сторону шуму. Стріла могла вказувати на напрямок, з якого прилетів цей об’єкт, саме тому скорпіон одразу ж почав трохи крокувати в сторону стріли, очікуючи, що далі має бути його противник, але