Мільйони літ блукав незнаними світами,
Шукав себе — та так і не знайшов.
Лиш пил думок, посіяний в тумані,
Зростив подібних до мене істот.
Вони, мов діти, пізнавали всесвіт,
Їх помилки були так схожі на мої...
Та не хотів, щоб йшли вони шляхами,
Де я свою вічність загубив.
Тому вогнем вписав закон —
назавжди в їхні долі,
Щоб далі йшли лиш праведним шляхом.
Та мій закон скував їх волю,
Зробив рабами полум'яних строф.
Які, опавши попелом думок
Засипали саму дорогу.
Омив той попіл гіркими сльозами
І далі знов самотній я пішов.
Відредаговано: 25.08.2026