Глава 5. Розмова з викладачами-філологами

Тому після того, як усі розійшлися у своїх справах, до неї підійшла вчителька української мови та літератури (вона викладала у старших класах) й запитали «Іванко, а де ти прочитала чи почула таку гарну казочку?». Вона завагалася, чи правильно без дозволу сказати, хто написав казку, але таки відповіла: «Цю казочку я почула від свого однокласника, який сам її і написав».

Вчителька запитала ім'я та клас, письменника. Коли дізналися, з якого класу хлопчик, та як його звуть, вони вирішили завітати до нього у клас і трохи з ним порозмовляти.

Наступного дня, коли у Тараса був урок зарубіжної літератури, то до них під час заняття завітали гості. «Усього їх було троє. Це були жінки, високі, стрункі й дуже гарні. Кожна з них була одягнена по-різному, але усі вони виглядали неймовірно!» – саме так пізніше згадував Тарасик про гостей, які завітали до них на заняття літератури. Коли гості зайшли до класу, то усі чомусь замовкли. На хвилину у класі стояла повна тиша, яку перервала Аліна Олегівна — вчителька зарубіжної літератури:

"Доброго дня, шановні. Чим можу допомогти?» — звернулася до них Аліна Олегівна

—Доброго дня, Аліно Олегівно! Ми прийшли познайомитися із Тарасом.

Усі повернулися до Тараса: «Чому усі так на мене загадково дивляться? Невже я щось вже встиг накоїти чого і сам не знаю?! І хто завітав до нас на урок?» — у голові Тарасика крутилося безліч запитань, на які він поки що не мав відповіді.

— Тарасе! Підійди будь ласка, до мене позвала його вчителька. 

Почувши це, він пішов до вчительки. 

Підійшовши, хлопчик ввічливо привітався. 

— Ми хотіли б з тобою поговорити наодинці, ти не будеш проти? 

— ні. 

Тарас пішов з класу разом з гостями.

Вони йшли шкільними коридорами. Під час занять у школі було тихо. «Таку тишу вдома я можу почути, лише коли усі лягли спати або коли я вдома один. Це таке гарне відчуття тиші, коли нічого не гаркотить і ніхто нічого не каже. Але не у школи. В школі я звик, що на перервах діти бігають, розмовляють один з одним та інше. У школі я можу розмовляти зі своїми однолітками й навіть старшокласниками», — так поринувши у свої думки йшов шкільними коридорами Тарас.

Через кілька хвилин хлопчик разом з вчителями зайшли до класу, де було безліч фото видатних українських письменників. І декого з них він вже знав – Тараса Шевченка, Лесю Українку, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Ліну Костенко і багатьох інших літературних діячів. Але З-поміж усіх поетів, хлопчикові подобалися: Тарас Шевченко, Леся Українка та Іван Франко. Саме їхні твори й вірші читав найчастіше за інші. 

Звісно у класі були не тільки портрети видатних поетів, але ще й різні таблиці, правила і схеми з української мови – це був ще один кабінет українськоі мови і літератури, де навчалися старшокласники. Тут він почував себе якось не так, як завжди. Зазвичай він з однокласниками сидить в одному класі і лише на урок інформатики можуть перейти до спеціально обладнаного комп'ютерного класу. Але цей клас йому здається чомусь особливим, можливо, через те, що він не був у інших класах школи? Ні, справа не у цьому, якась інша причина є цьому, але яка?! Поки Тарас міркував над цим, то не помітив, як його покликали хлопчик з учителями сіли за стіл і почали розмову.

Вчителям було цікаво як саме автор почав писати казки.