Справа перекладу

Завдяки доволі доброму знанню німецької мови Франко чудово розумів дух австрійців і прагнув поєднати його з українським потенціалом. Українцеві (або русинові, як називали тоді галичан в Австро-Угорщині) у літературних перекладах активно допомагала дружина… Вона щиро дорожила здобутками чоловіка й раділа щоразу, коли бачила ім’я Франка в іноземних книгах і часописах. Саме Ольга Хоружинська вичитувала чернетки Франка, допомагала коригувати текстові нюанси, переклади та адаптації іншомовних праць.

Володіючи європейськими мовами, Ольга перекладала з німецької, французької й англійської наукові та художні розвідки, допомагаючи чоловікові добирати джерела для його власних праць і перекладів.

А впродовж 1894 –1897 років подружжя разом видавало журнал «Житє і слово». У цьому проєкті Ольга не лише фінансувала видання власним коштом (всім своїм приданим), а й працювала як повноцінний редактор, перекладач та секретар редакції…

Звісно, довкола Франка та його дружини товклися найрізноманітніші люди — як талановиті, так і позбавлені хисту. Проте нерідко трапляється так, що особистість, яка нібито випадково опинилася в оточенні великої людини, при детальнішому розгляді й сама постає наче обдарованою та винятковою…

У такий спосіб чимало «діячів», яких сам Каменяр критикував за брак таланту, графоманію чи застарілі естетичні погляди, усе ж увійшли в історію як письменники чи літератори.

Наприклад, Орест Авдиковський — письменник, журналіст і фельєтоніст. Попри брак художнього таланту та вузькість поглядів, він усе ж залишився в історії як галицький літератор і публіцист…

Або ж ціла когорта поетів із середовища галицьких часописів, яких Франко гостро критикував у власних рецензіях за дилетантизм, завзято продовжувала видавати нові збірки, так і залишившись в історії літератури «письменниками»…

І якщо «перший поет сучасності», як писав колись посол Люцероде, став жертвою власних ревнощів та гніву, доведеного до безумства», то перший поет Рутенії виявився позбавленим цього почуття вщент… Хоча і йому була властива здатність захоплюватися жінками, адже це — питомо письменницька потреба бачити життя в його незвичних виявах.

Утім, тут відкривається вічна тема: з одного боку — користь і обов'язок шлюбу, з іншого — совість…