Нелюбов

Сестра Ольги Хоружинської, Антоніна, згадувала у спогадах:

«Вершка своєї слави Франко досяг не без допомоги своєї дружини, жінки дуже інтелігентної, яка постійно думала, щоби Франкові „вдома жилося добре“. Деякі докоряють Ользі, що вона не зійшлася зі львівським суспільством… Але як це могло бути, коли Ольгу тамошні люди зустріли зовсім нещиро».

Проблема творчого егоцентризму та страху реальної оцінки — гостра й болюче актуальна для літературного середовища в усі часи.

Інколи отримую від авторів направду дивні листи…

От наприклад: один дописувач пише, що зичить успіху нашому літературному конкурсу до ювілею Івана Франка… Але… Сам брати участь у змаганні не бажає! Мовляв, для нього, вже досвідченого, це «якось мілко»… І так далі, і тому подібне.

Між рядків такого листа одразу спалахує нарцисизм — згубний для душі, а для творчої — й поготів. Прагнення стати у відкриту позу стає очевидним. Та це ж прирікає автора на замкнутість, катастрофічно звужує простір його поезії чи прози! Простір самої творчості… Якщо цей автор намагався викликати в собі почуття туги та зневіри — що ж, він свого досяг.

Сама по собі висока самооцінка — справа непогана. Але ж у конкурсах якраз і відбувається реальне, гаряче оцінювання тексту! Журі складається з півдесятка впливових літераторів, редакторів журналів, критиків… І тут панує зовсім інша енергія. Енергія граничної щирості — у пошуку й поціновуванні творів, натхненних живим почуттям, глибокою думкою та справжнім талантом авторів-учасників…