Сама доля

Лютий 1885 року. 29-річний Іван Франко рветься зі Львова до Києва — з Австро-Угорщини в імперську Росію. Офіційна мета — знайти гроші на новий літературний журнал. Зупиняється в Києві, у педагога Єлисея Трегубова.

І саме там зустрічає її — 21-річну Ольгу Хоружинську, виховану дворянку з заможного слобожанського роду.

За два тижні Франко повертається назад, але спокій уже втрачено. Влітку він буквально випитує Трегубова про її характер.

«Ольга, — відповідає той, — чоловік талановитий, дуже здатний до роботи і чулий до доброго. Але, як і кожна дівчина, упряма і добренько самолюбива…»

Франко не чекає. Уже 4 вересня в першому ж листі до Ольги він рубає наотмаш:

«ЩО СКАЗАЛИ Б ВИ, ЯКБИ Я ПРИСТУПИВ ДО ВАС З ПРОСЬБОЮ: БУДЬТЕ МОЄЮ ДРУЖИНОЮ, МОЄЮ ЖІНКОЮ?»

І одразу ж парирує її жіночу стриманість:

«Ви кажете, що Ваше серце і досі мовчить: жаль дуже, що я про себе не можу сього сказати. Коли вже не за що друге, то за отсей Ваш листок я мусив хоч крихітку полюбити Вас… Раз рішившись іти зо мною в незвісну дорогу, Ви не почуваєте й сумнівів ніяких, хоч знаєте згори, що дорога та трудна… Та тільки ж Ви кажете, що серце Ваше мовчить?.. Ні, дорога Олічка, я знаю, що Ви добре роздумали свій крок…» [1]

З цього моменту Франко мчить на вітрилах. Подорож закоханості чи чогось надто на неї схожого? На шляху — шторми й випробування, але лінії доль таки перетинаються. Взимку Ольга каже «так».

16 травня 1886 року. Київ. День весілля. На даті наполягла наречена — чекала пізньої весни, аби гості засяяли у фраках і вечірніх сукнях. А що Франко? Франко ледь не зриває власне вінчання! У весільному костюмі й білосніжних рукавичках він загинає сторінки й самозабутньо переписує стародавній вірш, на який випадково натрапив у бібліотеці Трегубова…

До церкви Святих апостолів Петра і Павла на розі Фундуклеївської та Олексіївської наречені нарешті їдуть у бричці. Але варто коням рушити, як ті починають спотикатися й перебирати ногами.

— Погана ознака… — стиха шепочуться в натовпі.

Увечері того ж дня — молодята їдуть вже на Львів. Попереду — ціле життя. Вона, Ольга допомагатиме йому опанувати французьку, підтовкуватиме закінчити Чернівецький університет і захистити докторську дисертацію у Відні. Вона редагуватиме його статті, вичитуватиме рукописи й власноруч розвозитиме їх замовникам…

[1] Лист Івана Франка до Ольги Хоружинської від 10.01.1886 року.