Частина четверта: Маски змиті дощем (розділ 6)

6 

Лана сиділа в позі Лотоса на своєму ж ліжку, вона дивилась на хлопців, які в цей час сміялись над чимось. Раптом із ванної кімнати вийшла Емма, на ній був сірий халат, а на голові був накручений рушник. Дівчина присіла на ліжко і перекинулась разом із Ланою поглядами. Повільно, на лиці Емми почала рости усмішка, вслід за нею і її сусідка по кімнаті усміхнулась.  

-Ти як? - поцікавилась Емма. 

-Я? Оу... Ем... Усе наче гаразд, - вимовила вона, думаючи, що ще додати. - тільки погода така собі... А ти як? 

-У мене теж усе в порядку, і ти права, погода не сама хороша, якби ж тільки можна було її змінити, проте не сумуй, від завтра до кінця цього тижня обіцяють сонце. 

-Справді? Це чудово!  

-Так, мабуть, я погоджусь з тобою.  

Раптом Майк підійшов до дівчат, після чого щось почав говорити:  

-Нам необхідно якось діяти, ми вже досить довго сидимо без нових зачіпок. Якщо так буде продовжуватись, тоді нам не взнати того, хто справді це зробив.  

-О Боже! Майк, припини! - попросила Емма. 

-Так, це вже справді набридло. - підтримала її Лана. 

-Агов! Друзі, невже ви не бачили, що він чуть не задушив Карла. - Майк задумався. - Він Лану чуть не вбив! Про мене теж саме можна сказати... 

-Заспокійся, будь ласка. - попросила дівчина з рушником на голові. 

-Я не можу сидіти спокійно, коли знаю, що нам загрожує небезпека. 

-Рано чи пізно ми все одно взнаємо хто це. - промовив Карл. 

-Так, тим паче ти здав той телефон в ремонт, там точно має бути якась підказка.  

-Ні, цього не достатньо! Нам треба зібрати більше зачіпок, щоб мати хоч якесь уявлення про того хто знаходиться за цією маскою. - сказав Майк. 

-Добре, іди, шукай. - вимовив товариш хлопця. 

-Карл? Ти ж був заодно зі мною. 

-Вже ні, я передумав, я не збираюсь витрачати час на цю маячню.  

-Правильно робиш. - підтримала його Лана. 

-Ви... Таке враження, ніби ми вперше про це спілкуємось, і... Чорт! Я не збираюсь вас вмовляти, до зустрічі!  

Майк гупнувши дверями вийшов із будиночку, на дворі ще досі продовжував падати дощ, проте йому було байдуже на нього зараз. Парубок був злий, йому так хотілось доказати, що він був правий весь час. Тому глянувши по сторонам чи немає нікого, він побіг в ліс. Там було трохи темно незважаючи на те, що зараз день, але це не було дивним, адже на вулиці доволі похмуро. Єдине місце в якому справді можна було б найти якісь підказки - це то саме підвальне приміщення. В ньому безліч всього є. Прямо зараз, головною метою хлопця було - це зібрати хоч якусь інформацію про незнайомця. Юнак швидко добрався до закинутої будівлі, та хотів почати спускатись, як раптом його погляд впав на надписи на стіні. Він не вперше на них звертає увагу, проте в цей раз йому стало цікаво, а що вони означають. Майк зупинився, та почав читати кожну із них. Часу було не багато, тому просто дивитись на них - це безглуздо. Тож він дістав телефон і записав усі послання, які на його думку мали сенс. Пізніше, коли він перебуватиме у себе в хатинці, буде чим зайнятись йому. Хлопець продовжив спускатись униз, та зненацька побачив, що це місце було трішки затоплене. Але вода не була надто високо, вона навіть до коліна не доходила, тож нічого страшного в цьому не було. Він підійшов до смолоскипа, який чудом опинився тут, а не в лісі, та взяв його в руку, щоб краще було йому видно. Наступне, що він робив - це повільно крокував по тунелю та оглядав все навкруги, намагаючись найти щось, що міг тут залишити незнайомець від себе. Серед цієї глибокої тишини було чути як кожних декілька секунд падають краплинки води “Кап-кап”. Це робило місце більш страшнішим ніж воно є насправді. Через воду, було доволі тяжко переміщуватись. Куди хлопець прямував, він сам не знав, проте якщо це дасть хоч якусь підказу до розгадки, тоді - це вірний шлях. Раптом юнак відчув як наче вода почала підійматись, від чого в нього одразу почалась паніка. Знаходитись в закритому приміщені де почався потом і ти не знаєш де вихід... Жахливе відчуття. Проте Майк помітив дещо дивніше за це. Вода не підіймалась, це він упускався...  

-ЯКОГО ДІДЬКА? - налякано закричав він. 

Невдовзі половина його тіла увійшла під воду, він не міг вистрибнути із неї або поплисти. Єдине, що він міг - це стояти на місці і дивитись як він повільно погружається під воду. Страх, саме головне почуття, яке керувало ним в цей момент, а також паніка. Це жахливо... Ти наче відчуваєш тіло, але його нема.  Куди воно ділось? Юнак уявлення не мав, але було зрозуміло, що в цьому був причетний той самий незнайомець. Раптово його потягнуло вниз, та він зник.