Частина четверта: Маски змиті дощем (розділ 4)

4

Невдовзі вожаті відпустили дітей, а самі пішли готувати сцену для зручного перегляду фільму. Усі пішли по своїх справах, але четверо дітей як завжди залишились на місці. Усе, що вони тільки й робили в цей момент - це обсуджували усі найновіші події та іноді переривались, щоб поговорити про книгу та того самого незнайомця. 

-До речі, можливо, хтось має, що цікавого розповісти із свого життя? - раптом запитав Карл у друзяків.  

-О! Я знаю, що можна розповісти... - зненацька озвалась Емма. 

-Справді? Ну давай, здивуй. - усміхнувшись промовив Майк. 

-Колись, коли я ще була менша, мені подобався один хлопчина із моєї школи. Я довго вагалася, чи слід йому признатися в кохані, але я не могла спокійно із цим жити, тому зробила те, що так довго хотіла. Проте він просто напросто почав над ді мною насміхатись, йому здалось кумедним жартувати про мене і згадувати цей момент кожен раз, як тільки він мене бачив. Мабуть, він навіть не подумав, що я серйозно до нього маю якісь почуття. Та залишатись посміховиськом я не хотіла, тому невдовзі він отримав по заслугам.  

-Зажди... Ти йому щось зробила? - здивовано запитала Лана. 

-Саме так! Як виявилось, він як і всі ми, був не самим святим та мав свої грішки, але деякі були такими, що після них було аж ніяково дивитись йому в очі. Тож в один момент, поки нікого не було в класі, той бовдур вирішив насрати поруч учительського столу, але він навіть не підозрював, що за дверима стояла я, яка знімала на відео створення його витвору мистецтва.  

-Боже мій! Це ж так бридко. - вигукнув Карл, котрий вигляд так, наче його зараз вирвить. 

-Так, це справді було гидко, але тоді його маленький мозочок навіть не усвідомлював усю серйозність ситуації. Спершу я не хотіла надсилати це відео нікому, та все ж таки я показала це відео другу, а той попросив кинути йому це відео, тож я вирішила йому не відмовляти. Невдовзі про нього дізналась уся школа. Куди не йди, але всі говорили саме про цю ситуацію, тому невдовзі йому довелось покинути цю школу. Чи я жалію за свій поступок? Звичайно, що ні, адже він заслужив на таке ставлення до нього. Якби він хоч трішечки думав про чужі почуття, тоді б такого не сталось. Проте, що є - то є, нічого вже не зміниш.  

-Так, ти права, минуле залишається в минулому, але майбутнє ще досі можна змінити. - підтримав її Майк. 

-Гаразд... Друзі, давайте зараз не про сумне, на дворі і так жахлива погода, а після твого розказу аж плакати захотілось. - дивлячись на землю промовила Лана. 

-Тобі справді сумно після цього? - здивувалась Емма. 

-О! Можливо, тобі теж є, що розповісти? - зненацька зацікавлено озвався Карл. 

-Ем... Ну... - невпевнено заговорила вона - Мені щось зле стало, напевно, слід в вбиральню сходити. 

Раптом дівчина піднялась та побігла до входу в жіночий туалет, де закрилась на замок. Дітлахи глянули один на одного, по ним було зрозуміло, що вони взагалі не тямили в чому річ. Проте Емма теж піднялась і повільно покрокувала до дверей у вбиральню. Дівчисько постукало в двері, але у відповідь вона нічого не почула. Еммі це не сподобалось, вона переживала за подругу та хотіла, щоб Лана не ігнорувала її і поговорила разом із нею. 

-Що трапилось? - засмучено запитала сусідка по кімнаті - Якщо є щось про, що слід поговорити, тоді давай, розповіси нам, ми тебе підтримаємо в любому випадку. 

-Усе в порядку... - відповіла та їй. 

Емма промовчала. 

-Вам не слід переживати за мене, мені просто стало зле.  

-Ти упевнена?  

-Так, звичайно.  

Емма разом із Ланою затихли, в кімнаті пройшлась тишина, навіть та сама муха, яка щойно літала тут, затихла і не стала продовжувати видавати ці свої набридлі звуки.  

-Мені просто стало трішки зле, зараз перейде і  я вернусь до вас. - вимовила Лана.  

Дівчина відійшла від дверей, та залишила в спокої свою подругу, яка з іншого боку сперлась на дверцята та сиділа на підлозі. Що саме її заставило туди побігти, не було відому нікому із тих, хто знаходився в цій будівлі. Але це не було тим за, що слід було так сильно переживати, в кожного бувають такі моменти, та іноді їх навіть не вдається контролювати. 

-Друзі, - заговорила Емма - давайте зіграємо якісь настільні ігри? 

-Ну, можна, але в мене є краща ідея... - промовив Майк. 

-Ну і яка ж? - поцікавилась дівчина. 

-Давайте поскакаємо по калюжах? 

-Хм... Давайте, давно я таким не займався. - погодився Карл. 

-Добре, ви мене вмовили, але спершу нам треба зачекати Лану. 

-Гаразд, тоді ми підемо, а ви можете приєднатись пізніше, якщо хочете.  

Майк і Карл вибігли на вулицю, залишивши дівчину саму. Раптом на телефон Лани, який лежав на лавці, де вони сиділи, прийшло повідомлення. Еммі стало цікаво, хто і що їй написав, тому вона обережно підійшла до смартфона і заглянула. Проте там не було нічого цікавого, але дівчина помітила дещо дивне: кілька пропущених дзвінків від матері. Емма здивувалася. Вона взяла телефон у руки й попрямувала до вбиральні, де була Лана, після чого постукала в двері. 

-В тебе там декілька пропущених викликів від...  

Емма ще не встигла договорити, як раптово відчинилися двері, і звідти вилетіла Лана. Вона одразу схопила телефон, що був у руках подруги, після чого подивилася, хто їй дзвонив. 

-Мама? - здивувалась дівчина - Чорт! Передзвоню їй трішки пізніше.  

-Чому ти не зробиш це прямо зараз? - запитала сусідка по кімнаті. 

-Настрою немає, ось і все. 

-Ну... Гаразд, це твоє діло.  

Лана підійшла до дверей виходу й заглянула через віконце на вулицю, де були Майк і Карл. Вони вже були без взуття, а їхнє волосся геть змокло, проте на обличчях сяяли усмішки від кожного стрибка в калюжу. Здавалося, їм було весело. Раптом на телефоні дівчини, що заглядала у вікно, заграла пісня “Out of My League” by Fitz & The Tantrums – це був дзвінок. Лана взяла телефон і подивилася, хто дзвонить – це була її мама. Вона нічого не зробила, лише заховала телефон назад у кишеню й продовжила спостерігати за хлопцями.