Частина четверта: Маски змиті дощем (розділ 1)

1 

 Карл прокинувся, він повільно та беззвучно позіхнув, а потім помітив, що поруч немає Майка. По звукам було чути, що на дворі сильна злива, мабуть, яка почалась не так і давно. Хлопчина встав і після чого глянув на годину. Вже давно була десята година, але чого його ще досі не розбудили? Карл швиденько встав з ліжка та розкрив штори, спершу він побачив Майка, який сидів на кріслі, що знаходилось на терасі, і спостерігав за дощем. Він був одягнутий в шортах та поверх футболки мав ще вітровку. Було зрозуміло, що на дворі не надто тепло, але не слід було одягатись так як на осінь. Карл натягнув на себе курточку та вийшов на вулицю, друг одразу обернувся та глянув на хлопчину, який щойно вийшов із хатинки.  

-О, так ти вже прокинувся? – поцікавився Майк. 

-Ні, я ще досі сплю. – саркастично відповів Карл. 

-Ха-ха, дуже смішно. В любому випадку тобі слід скоріше зібратись, адже скоро буду сніданок.  

-До речі, чому сніданок так пізно та чого ми нічим не займаємось? 

-Ну, як бачиш, на дворі дощ, тож нам дали трішки часу відпочити під час такої погоди. 

-А, що далі робити будемо? 

-Невдовзі буде збір, там і дізнаємось. 

-Гаразд. 

Карл зайшов назад у будиночок, залишивши Майка на самоті. На вулиці дув прохолодний вітерець, від чого по тілу парубка йшли мурашки. Погода була не надто веселою, саме через неї в хлопчака був не дуже радісний настрій. Саме в такий час хочеться взяти одіяло і накрившись ним лягти спати та слухати звук того, як на землю приземляються крихітні краплинки води, створюючи цим дзвінке звучання. Проте, ніяк не хотілось кудись іти і робити дурнуваті завдання, які говорять вожаті. Раптом із свого будиночку вийшли Лана та Емма, вони були одягнуті в дощовики, про які дівчата вчора забули.  

-Агов! Йдете снідати? - вигукнув Майк. 

-Майку! Ти так скоро прокинувся. - здивовано вимовила Емма, а потім продовжила -  Так, звичайно, йдеш з нами?  

-Авжеж! Але спершу треба почекати Карла, тому що він тільки но прокинувся. 

-Гаразд, залюбки його почекаємо. - промовила Лана. 

-А де твій дощовик? - поцікавилась дівчина. 

-Точно! Він десь у середині, зараз зайду по нього. 

Майк піднявся з крісла та покрокував до дверей в будиночок, як раптом вони відкрились. Зразу після цього став виднітись Карл у дверному прийомі. В його руці був дощовик товариша, а свій він вже встиг натягнути на себе. 

-Потрібен? - зненацька запитав Карл, так наче знав, що за дверми вже стояв Майк. 

-Звідки ти...? 

-Не дивуйся, інтуїція. 

-Народ! Давайте скоріше, а то ми пропустимо сніданок і будемо голодними. - обурено викрикнула Лана склавши руки по бокам. 

-Авжеж! - вимовив Майк, а після чого він і Карл побігли до Лани та Емми, які вже крокували у їдальню.