Частина третя: На крок ближче до правди (розділ 13)

13 

Зненацька у будиночок хлопців увірвався Майк. Дітлахи, що його чекали, не на жарт налякались. Вони акуратно повилазили із своїх хованок, щоб побачити хто зайшов у будиночок. Це був сусід по кімнаті Карла. В парубка була тяжка задишка, адже поки він біг до цього місця, то сильно втомився. 

-У ЛІСІ ПОЖЕЖА!!! - прокричав парубок. 

Дітлахи не одразу зрозуміли про, що Майк, проте вони нічого не сказали, а лишень вслід за ним побігли. Юнак побіг до танцювального майданчику. Музика грала так сильно, що аж нікого не було чути. Парубок піднявся на неї та серед цього всього народу намагався найти Макса, але йому це не дуже виходило зробити, тож він підбіг до Сари яка сиділа за апаратурою. 

-Сара! Де мій брат?  - запитав хлопчина. 

Сара звернула увагу на нього, а потім прокричала. 

-Що ти кажеш? – кричучи сказала дівчина. 

-ДЕ МАКС? – повторив юнак. 

-Всеодно не чую, - промовило дівчисько, а потім піднесла листок і ручку до нього – ось,  напиши тут. 

Майк взяв все, що Сара дала йому, а потім почав писати. Літера за літерою і утворилось ціле запитання, після чого він віддав листок дівчині. Вона взяла його і побачила, що там пише “Де мій брат?”. Дівчина довго не роздумуючи написала “Пішов до себе в будиночок”, а потім віддала Майку. Після прочитаного парубок кивнув так, наче каже “Дякую!”, а потім кудись побіг. Вожата не сильно придала цьому значення, тому продовжила сидіти за апаратурою. 

-Куди ти так женеш? - прокричала йому Емма. 

-Треба Максу розповісти! - прокричав Майк і продовжив бігти туди куди йому треба. 

Невдовзі вони піднялись до другого корпусу, було тихо та пусто, проте хлопця це не зупинило, він побіг до номера брата, а після чого постукав йому у двері. Тишина… На диво, ніхто не відчинив двері, тому Майк вирішив сам їх відчинити, але щойно він потягнувся до ручки, як вони відчинились… Зненацька із будиночку вийшов Макс, на його лиці виднілась посмішка, а ще він був радий.  

-Гей! Дітлахи, що ви тут робите? – здивувався вожатий. 

-Т… т… Там… В лісі пожежа!!! – прокричав хлопчина. 

-Майк, це не смішно, якщо хочеш пожартувати, тоді вибери собі іншу жертву. 

-Ні, там справді пожежа! – увірвався до розмови Карл. 

-Добре, повірю вам, але спершу я повинен перевірити.  

-Не має часу, потрібно викликати пожежників!  

-Ну не може бути, щоб все було так серйозно... 

Раптом Емма побігла до доріжки, яка вела до другого корпусу. Саме там було видно ліс, що знаходився поруч першого корпусу. Серед лісу була невеличка яскрава плямка, яка ніяк не могла палати. Ніхто не знає якою вона буде через годину, але їм слід поспішити і щось зробити з цим, поки ще не пізно. 

-Твою мать... - шоковано вимовив Макс, а потім побіг до себе в будиночок. 

Діти не знали, навіщо він туди побіг, але у голові парубка з’явилась ідея. 

-У нас в головному корпусі є довгий шланг, він повинен нам допомогти, побігли! - промовив Майк. 

Дітлахи побігли до головного будинку, де і проводились збори. Дорога довгою не була, адже він був неподалік. Невдовзі вони туди прибули. Увійшовши у середину Майк підійшов до якихось дверцят, які були поруч виходу, а потім відчинив їх. Його товариші ще тут не були, зате він був. Приміщення мало декілька шаф та поличок, а ще дуже багато коробок, проте вони всі були підписані. Майк дістав якусь коробку, а потім відкрив. У ній було багато різних речей, в тому числі і шланг, який вони якраз і шукали. Парубок дістав його, а потім вийшовши із кімнати вибіг з будівлі. Його друзі, здається, почали здогадуватись, що саме він хотів зробити, тож вирішили не відставати і побігли за ним. Майк направлявся до свого будиночка. Саме там він міг би прикрутити шланг до крану, а потім пустити його до лісу, щоб потушити вогонь. Хлопчина швидко добрався до свого будиночку та увійшов у середину нього, а потім пішов у ванну. Тим часом його друзяки старались наздогнати його, проте вони вирішили постояти на дворі, а не заходити у середину, як раптом почався дощ. 

-Якого біса? - обурено вимовила Емма - не було жодних натяків на дощ, тоді чому він так різко розпочався. 

-Народ, здається нам слід встати під щось, а то сила дощу щось надто швидко зростає. - невпевнено промовила Лана. 

І справді, темп і сила дощу збільшується занадто швидко, тож Лана, Карл та Емма встали під дах, щоб на них він не попадав. Зненацька із будиночку вийшов Майк, в його руці знаходився накручений на руку шланг. Щойно ж парубок вийшов на вулицю, на його лиці з'явилось здивування, він ніяк не міг зрозуміти, чому за декілька хвилин почався такий сильний дощ? 

-Нічого собі! Здається, я знаю кого це рук діло…  

-Кого? - поцікавився Карл. 

-Того самого незнайомця, саме через нього почалась пожежа, тому він і намагається виправити свою помилку. 

Зненацька вони помітили Макса, який із парасолькою в руках біг до дітей.  

-Макс! Ти весь мокрий, навіщо тоді тобі парасолька? - сміючись вимовив брат вожатого. 

Проте на це запитання він не відповів.  

-Як там вогонь, ви дивились?  

-Саме зараз збирались піти. - сказав Майк. 

-Тож давайте підем разом? - запитав Макс. 

-Так, авжеж, але спершу нам необхідно витягнути парасольки.  

Майк забіг у середину будиночку лишивши друзів та брата на дворі. Вони легенько перекинулись поглядами, як раптом вожатий заговорив. 

-Як там Майк? Його ніхто не зачіпає? - запитав Макс. 

-Та, начебто, ні. - невпевнено відповіла Емма. 

-Ну гаразд, якщо хтось буде його ображати, тоді кажіть мені, а то він сам цього не скаже.  

-Авжеж. - вимовив Карл. 

Майк вийшов із будиночку, в його руці були дві чорні парасольки. Він підійшов до Емми та просунув їй одну. Не задумуючись, дівчина взяла зонтик, а після цього спустилась по сходинкам вниз на землю і відкрила зонтик.