Частина третя: На крок ближче до правди (розділ 9)

9 

Нарешті машина прибула до табору, Бен припарковав машину, а потім розблокував дверцята. Діти одразу ж вибігли із машини і побігли в невідомий йому напрямок, проте його це не хвилювало, якщо з ними все в порядку, тоді це не його проблеми. Дітлахи забігли в ліс, що знаходився позаду їхніх будиночків, по дорозі вони нікого не зустріли, здається, був якийсь майстер клас, або ще щось, де всі були задіяні. Майк, Карл та Емма ще раз глянули на роздруковану фотографію, щоб бути впевненими, що фото було зроблене в тому самому лабіринті. Так, це було саме те місце. Діти покрокували до вже знайомої їм заваленої будівлі. Здається, тут вже хтось був, адже було чистіше ніж минулий раз. По стінам вже не було так багато зарослі, тому можна було побачити всі надписи які тут були. “Це місце має свої секрети”, “Вони завжди поруч тебе”, “Кожне бажання має наслідки”, “Більше це не гріх”, “Оглядайся, коли відчуваєш, що щось не так” і ще безліч інших яких вони до того не бачили. Вони були трішки страшні, навіть здавалось, що це не просто надписи, а справжні попередження. Дітлахи подивились один в одному в лице, а потім кивнули. Діставши телефони вони увімкнули ліхтарики, щоб бачити куди вони йдуть. Коли вони вже спустились, то замітили, що дещо змінилось. По бокам стінок були розставлені ліхтарі, але вони не були запалені. Діти пройшли трішки дальше, як раптом усі вогні водночас запалились. Здавалось, в цьому місці ніколи ще не було так яскраво як зараз. Тепер їм не були потрібні смартфони, щоб освітлювати дорогу, проте слід було поквапитись. Було б добре вигукувати ім’я Лани, проте, якщо б вони це робили, можна було знайти їх, тому не слід було це робити. Майк, Карл та Емма почали крокувати вперед. Для них це місце було незнайоме, особливо, для Карла, він тут вперше.  

-Якщо Лана на тому самому місці де і була книга? - запропонував Майк. 

-Може бути. - вимовила Емма.  

Карл взагалі не розумів про, що вони говорили, але при цьому не відставав від них, адже розділитись це то саме, що піти прямо на смерть. Ніхто не знає, що тебе може тут чекати. Дітлахи прямували прямо на те саме місце де і була знайдена книга. Атмосфера була ще та, а особливий вид цьому місцю надавали ліхтарі підпалені вогнем, не часто зустрінеш такі місця. Проте тут було доволі страшно, особливо коли знаєш, що в любий момент можеш тут когось зустріти. Нарешті вони дійшли до місця призначення, коли вони побачили Лану, то сильно здивувались. Вона була вся заплакана, її писок був замотаний скотчем, так само руки і ноги. Діти швидко почали звільняти її від цього всього. Майк знімав скотч із її рота, Емма із рук, а Карл із ніг. Нарешті дівчисько звільнилось.  

-ЯКОГО БІСА КОЄТЬСЯ?! - закричала Лана. 

-Чорт! Навіщо ти так кричиш, ти хочеш, щоб до нас хтось прийшов? - запитала Емма. 

-Здається, я чую чиїсь кроки. - промовив Карл. 

Раптом із одного тунелю вийшов той самий незнайомець, він був як завжди в чорній накидці. Діти не просто налякались, вони обісрались від страху. Але незнайомець просто став на місці і почав дивитись на них, це було доволі дивно. Вони подивились один на одного, а потім кивнули. 

-Біжимо! - викрикнув Майк. 

Одразу як вони почали бігти, за ними побіг той самий дивак. Було тяжко бігти в такому маленькому тунелі, проте цьому незнайомцю було ще тяжкіше. Дітлахи бігли так як ніколи, від адреналіну швидкість їхнього бігу була більша ніж зазвичай. Здавалось, дивак вже майже наздогнав їх, але це було не так. На щастя, їм вдалось найти вихід, вони швидко піднялись по сходкам і вибігли на вулицю, а після чого побігли в сторону першого корпусу. Невдовзі вони прибігли і туди, а заради безпеки зайшли в будиночок Майка та Карла, щоб той незнайомець не дістав їх. Вони закрились у середині і почали відпочивати. Їхні маленькі сердечка бились надто швидко, тому їм слід було відпочити, але це було тяжко зробити, коли поруч тебе гуляв справжній псих.  

-Я ніяк не можу зрозуміти, що це щойно було. Чому мене вкрали? - запитала Лана. 

-Вибач, що ми тобі не пояснили. - промовила Емма. 

-Вибач? Та ти  розумієш, що я могла б померти! 

-Але ж не померла. - вимовив Карл.  

-Так, тому що ви мене спасли! 

-Ну, якби ми тобі розказали, ти б могла не повірити, тому ми і нічого не сказала, тим паче на все є свій час. - сказав Майк. 

-Гаразд, не будемо зараз сваритись, що ми взагалі маємо зараз робити? - заговорила Емма. 

Карл виглянув в вікно. 

-Здається, поруч нікого немає. 

-Чудово, але нам слід посидіти ще трішки тут. - вимовила Лана. 

-Знаєте, мені починає здаватись, що в цій ситуації замішані дві людини. - промовив Майк. 

-Чорт! І яким чином ти зробив такий висновок. - поцікавилась Емма. 

-Коли ми були там, як той незнайомець встиг до нас так швидко прийти? А ще, коли він встиг зловити Лану?  

-Останній раз коли я дивилась на годину, це була четверта сорок дев’ять. 

-Ось, коли ми пішли в лабіринт, була близько сімнадцять нуль чотири, ви думаєте він би встиг за такий короткий час нас наздогнати?  

-Усе можливо. - сказав Карл. 

-Проте, мене найбільше лякає, що це хтось із табору, ми спокійно спілкуємось із людиною, а насправді це справжній вбивця поруч нас. 

-Але кого ми можемо взяти за підозрюваних? - запитала Емма. 

-Том, Чарлі, Бен і взагалі всі хто присутній в цьому таборі, вони всі можуть бути тими самими, нам слід бути обережними. - вимовив Майк. 

-Нам слід круг підозрюваних зменшити. - промовив Карл. 

-Не погана ідея, якщо ми таке зробимо, тоді буде легше найти цього мерзотника.  

-Тож ви мені розкажете, що відбувається? - поцікавилась Лана. 

Діти оглянулись по сторонам, а потім один на одного.  

-Так, ми це зробимо. - випало із уст Емми. 

Дітлахи почали розказувати все, що трапилось за цей час перебування в таборі. Це зайняло доволі багато часу, адже розказати можна було багато всього. Невдовзі почало темнішати. Проте, Лана вже була в курсі всіх подій і могла разом із ними шукати винного в цьому всьому.