Частина третя: На крок ближче до правди (розділ 7)

7 

Невдовзі Бен привіз дітей до входу у парк. Він зупинився на парковці, а там вже і відпустив їх, але сам залишився в машині. Діти повиходили із машини і пішли гуляти парком. У парку було досить людно, тому загубитись було запросто. Перше куди вони пішли, це по морозиво. Неподалік від них був кіоск де продавалося морозиво, саме там вони його і купили. Карл вибрав собі із фісташкою, а Емма і Майк взяли із шоколадом. По дорозі до самих атракціонів вони вирішили присісти на лавочку, щоб трошки відпочити та спокійно до їсти морозиво. Сьогодні погода була трохи жаркою, а єдине, що спасало їх від сонця - це листя дерев, які і так не повністю перекривали промені сонця. Проте, не зважаючи на це все, на дворі було добре. Також у парку було багато птахів, які тільки і співали свої пісеньки. Зненацька в поле зору Карла попало щось дивне, незнайомець повністю покритий чорним одягом, такий самий як той, що з’явився перед у ванній зранку. Той стояв за деревом, що було через дорогу від них, і слідкував за ними. 

-Народ, ви також його бачите? - запитав хлопчина. 

-Кого? - поцікавилась Емма. 

Карл не став розповідати все до дрібниць, він лишень підняв руку і вказав пальцем у сторону де він побачив ту загадкову людину. 

-Я нікого не бачу. - промовив Майк. 

-Я теж.. - вимовив Карл, та продовжив - Можливо, коли він побачив, що я вказую пальцем тоді і сховався. 

-Гаразд, давайте вже нарешті підемо на атракціони. - сказало дівчисько. 

Діти піднялись і покрокували в сторону де і знаходились самі атракціони. Проте всю дорогу, що вони йшли, Карл відчував щось дивне, наче, їх хтось переслідував. Це почуття його ніяк не покидало. Хоча він і оглядався по сторонам, але нікого не бачив. Невдовзі вони дійшли до них. Було багато різних видів розваг, очі розбігались по сторонам. 

-На, що б ви хотіли сходити? - поцікавилась дівчина. 

Не довго думаючи, Майк запропонував свій варіант. - Як на рахунок сходити в дзеркальний лабіринт? Останній раз я там був в дитинстві, хочеться пригадати як це. 

-Думаю не поганий вибір. - промовив Карл. 

-Що ж, тоді давайте підемо придбаємо квитки?  

Ніхто нічого лишнього не сказав, а лишень мирно та спокійно пішли на касу, щоб придбати квитки. Коли настала їхня черга, Емма купили усім квитки, щоб довше не стояти в черзі. Тож невдовзі квитки опинились у руках в хлопців.  

-Можемо іти, якщо в и ще не передумали. - легенько сміючись вимовила дівчина. 

Діти направились до входу у лабіринт, там знаходився чоловік який перевіряв квитки, коли вони врешті решт підійшли до нього, він простягнув руку, щоб взяти квитки які вони мали дати йому для того, щоб увійти у середину. Емма довго не думаючи відала йому те, що він просив. 

-Бажаю вам весело провести час! - промовив незнайомець їм у дорогу. 

Діти у відповідь нічого не сказала, а просто пройшли у середину. Тут було багато дзеркал, які мішали зорієнтуватись у просторі. Також поверх дзеркал були навішані штучні листочки та неонова стрічка, що придавала свій вайб. Дітлахи почали акуратно ступати у перед, стараючись не врізатись у дзеркало. Простягнувши руки у перед, можна було легко взнати куди можна іти, а куди ні. Діти спокійно бавились, сміялись, а моментами навіть врізались. Проте в якийсь момент стало тихо, в лабіринті окрім них нікого не було, усі кудись зникли. 

-Народ... Ми, що залишились самі? - запитала дівчина. 

-Виходить, що так. - відповів Карл. 

-Прикольно, давайте грати догонялки? - запропонував Майк. 

-Ти хочеш, щоб нас звідси не Бен відвозив, а вже швидка? - поцікавилось дівчисько. 

-Ну, а чом би і ні? - промовив Карл. 

-Гаразд, якщо хтось розіб’є собі голову, це вже будуть не мої проблеми. - вимовила дівчина. 

Раптом Майк доторкнувся до дівчини зі словами “Ти ловиш!”, а після чого хлопчина побіг в протилежну від неї сторону. Недовго думаючи дівчина доторкнулася Карла, котрий не встиг зреагувати і лишився стояти на місці. Дівчина також побігла від нього, Карл стяв на місці і не знав за ким бігти, але його вибір все ж таки впав на Емму. Зненацька у приміщені зникло світло, нічого не було видно. Єдине, що хлопчина почув після того як воно виключилось - це відкриття дверей. Здається, у приміщення зайшов ще хтось. 

-Карл! Майк! - прокричала дівчина.  

Її голос лунав неподалік від Карла, проте він ніяк не міг зрозуміти де шукати подругу.  

-Народ, ви де? - вигукнув Майк.  

-Тут! - гучно сказало дівча.  

В цей самий час коли Майк та Емма намагались найти одне одного, Карл стояв як стовп. Юнак не знав, що робити, йому було страшно від думки, що тут ще хтось є. По його тілу проходили мурашки, а невеличкий вітерець, що часом пролітав повз нього, робив це відчуття ще гострішим.  

-КАРЛ, ДЕ ТИ? - пролунав дівчачий голос зліва від нього.  

Здається, дівчисько вже було поруч нього. Нарешті парубок вернувся до світу, а після чого оглянувся по сторонам. В якийсь момент в нього почалась задишка через страх, що був спричинений в цьому лабіринті. Раптом прозвучав стук по стеклі. Карл не одразу зрозумів, що це. Він глянув в ту сторону звідки прозвучав стук. Зненацька у приміщені увімкнулось світло, та на місце де був прохід, стояло стекло. Парубок глянув в нього, та побачив Емму, яка стояла по той бік цієї прозорої стіни.  

-Емма! - вигукнув Карл.  

-Карл! - прокричала дівчина. 

Тут обізвався і Майк. 

-Де ви? - запитав він. 

Проте йому ніхто не відповідав. Зненацька дівчина почала стукати по стеклі та щось кричати, але на вигляд Карл не розумів, що саме вона хотіла сказати. Він вглядався в її губи намагаючись зрозуміти, що вона каже, та це не мало ніякого сенсу. Раптом Парубка схватив хтось за писок та підняв в гору, той почав чинити опір, але його сили не було достатньо для цього.  

-КАРЛ!!! - дівчина почала кричати ще сильніше та більше стукати намагаючись розбити це скло.