Частина третя: На крок ближче до правди (розділ 5)

5 

Майк, Емма та Карл швидко переодягнулись та прибігли до Бена, який вже стояв біля своєї машини. Автомобіль знайомого був досить сучасний та гарний, а саме головне це те, що в ньому був кондиціонер, одна із самий головніших речей у авто під час спеки. Вона була м’ятного кольору, такі не часто зустрінеш, проте вони на вигляд неймовірні.  

-Ну, що там дітлахи? Залізайте у середину. - промовив працівник поліції. 

Вони довго не думали та почали робити те, що їм сказав Бен. Раптом нізвідки взявся Макс. Йому бігти було недалеко, тому дітям слід було поквапитись. 

-СТІЙТЕ! НІКУДИ НЕ ЇДЬТЕ! - кричав вожатий поки біг.  

Діти нічого йому у відповідь не казали, лишень швиденько залізали в машину і приймали зручні їм місця. Бен в ту ж мить завів машину і щойно усі дверці були позакривані він рушив вперед. Емма та Карл, що сиділи на задніх місцях, дивились назад і бачили як Макс ще щось кричав, але їм вже не було його чути. На вигляд брат Майка був сильно розлючений, було тяжко представити, що їх чекатиме коли вони повернуться. Єдине на, що діти сподівались - це Бен. Він єдиний хто зможе їх захистити і не дасть Максу зробити необдуманих вчинків. Проте зараз не час думати про це, поки вони поза межами табору їм слід розслабитись і відпочити від нього, а спершу, здати телефон в ремонт. Ніхто не знає, що на ньому може бути, але всі сподівались, що там будуть відповіді на усі їхні запитання. Раптом Бен включив музику. Заграла пісня “(Don’t Fear) The Reaper – by Blue Öyster Cult”. Єдине, що могло розрядити обстановку - це музика. Вона і справді допомагала розслабитись і перестати думати про все погане. Працівник поліції почав підспівувати, здається, він добре знав цю пісню. Проте, діти до цього ще ніколи її не чули. 

-Нам довго їхати? - поцікавилась дівчина.  

-В районі тридцяти хвилин. - відповів їй водій машини. 

-До речі, Бен, не могли би ще погуляти десь парку, або ще кудись сходити? - запитав Карл. 

-Так, звичайно. - відповів йому знайомий.  

-Чудово! - радісно вигукнув юнак. 

-Знаєте, я вам навіть заздрю, у мене в дитинстві в таборі було в рази гірше, єдина розвага яка в нас справді була веселою, це бомж біля смітника. Розважались ми тим, що зачіпались до нього, а коли ми це робили, то він ганявся за нами по всьому табору. Весело тоді було, але я не знаю як зараз, можливо, а можливо, ні. - висказався Бен 

-Ось це у тебе пригода була. - сказав Майк. 

-Мабуть, було і щось цікаве, але я вже не пам’ятаю. 

Розмова припинилась, діти дивились на дорогу, а водій спокійно дивився у перед і вів машину до міста.