Частина друга: Ніщо не стоїть на місці (розділ 13)

13 

Невдовзі на місце поприходили діти, хтось був окутаний покривалом, хтось прийшов не в шортах, а в джинсах і кофті, а хтось прийшов лише заради того, щоб пообійматись поруч костра, та в любому випадку усі прийшли за для насолоди. Поруч багаття було досить тепло, на вулиці не було занадто холодно, щоб одягати штани та кофту, але, можливо, в них були і інші плани. Через деякий час прийшов Макс, але на цей раз із гітарою у руках, на його лиці була посмішка та і сам він здавався веселим, здавалось, що цей хлопчина щось підготував. 

-Хтось хоче зіграти якусь пісню на гітарі, або заспівати? - вголос промовив вожатий. 

На диво ніхто не озвався, але один хлопчина все ж таки підняв руку. - Ох, ну хоча б хтось, хе-хе. - Макс підійшов до юнака та дав йому гітару в руки. 

-Дякую...  

Щойно як інструмент опинився в нього в руках, той став якийсь інший. Парубок закрив очі, а потім сівши в зручне положення почав щось грати. Пісня не була нудною, та цікавою також. Звук із гітари долинав щосекунди як той торкався струн, але пісня, нажаль, була без слів. Хлопець швидко завершив свою роботу, але, здавалось, що усім стало скучно. Мабуть, ніхто не хотів показати свої здібності, тому залишалось лишень вожату зіграти те, що він підготував до цього.  

-Увага! Друзі! Зараз я хочу зіграти пісню яку склав спеціально для деякої людини, та хай це залишиться секретом, насправді я цю пісню написав за декілька хвилин, вона не буде прикольною, та я хочу поділитись з вами своєю творчістю.  

Більшість дітей після його слів почали йому плескати, Макс зрадів, його переживання на мить зникли, та він взяв у руки гітару. Щоб налаштувати її необхідно було лишень декілька хвилин, це було не довго. Хлопчина встав із місця, а потім став в невеличкий проміжок між сидіннями, щоб його було видно. Той тяжко видихнув, а потім почав щось грати на ній.  

There is no one here again   

But you never gues who i am  

Im gonna broke all your life   

Because you make me cry again  

Спів був не звичний для усіх хто знаходився поруч, ніхто не очікував, що Макс буде співати. Було дивно чути який цей вожатий співає, тим паче Майк також не знав про те, що його старший брат займається таким. 

That place get me so sad  

And no one say me Hi 

Because im never been so happy  

That make me crazy for forever... 

Діти були вражені, здавалось, пісня було такою дурнуватою, та гра Макса усіх зачаровувала. Багато хто із них сидів з відкритими ротяками і втикала на цього хлопця, було враження, ніби, вони усі були зомбі та хотіли його з'їсти.  

This night only for us  

Its time to apologize  

But if you don’t run away  

We can be together for all the time that is left for us... 

Ніхто не міг здогадатись про кого пісня, Макс, напевно, і сам не знав, але вона була кльова, особливо поєднуючи гру на гітарі. Звуки були чудові, хотілось продовжувати її слухати, та коли ти розумієш, що усьому приходить кінець, тобі стає сумно та вже не можеш спокійно це робити. 

And i never forgot this 

You are fuckin bitch  

That make me only cry  

But i always gonna fall in love with you... 

До кого це звернення було, не вдалось, мабуть, нікому здогадатись, та це не мало ніякої різниці, адже дітям вона сподобалась. 

-Браво! - з оплесками прокричав Бен, що стояв неподалік від вогнища. 

-О, друже, що ти тут робиш? - поцікавився Макс. 

-Ти забув? 

-А, ох, точно! Ну гаразд, сподіваюсь, пісня тобі сподобалась. 

-О, авжеж, вона була неймовірно прекрасною, та думаю я тут не надовго.  

-Дякую, я досить довгенько її писав, хе-хе.  

-Гаразд, не буду тобі заважати, тому піду по своїм справам. - промовив Бен. 

-Бувай! - вимовив Макс. 

Діти заполонили своїми оплесками все, що тільки могли, їм справді ця пісня сподобалась, мабуть не через сенс, а саме через те як вона звучала, втім це не мало ніякої різниці, адже вожатий підготував ще декілька страшних історій, та він не один це зробив. Разом із ним, декілька вожатих також найшли, що розказати цікавого та страшного. Тому це вечір, навряд чи, буде нудним.  

-Агов! Діти, зараз ми почнемо розповідати страшні історії, хе-хе... - прозвучало із уст Макса.  

Прозвучали радісні крики, багато хто зрадів цьому, адже тепер не буде так скучно. Вожатий зручно вмостився серед решту дітей, а потім переконався, що всі готові його слухати.  

-Колись давно, на місці цього табору, було розташоване невеличке селище. У ньому жило не сильно багато народу, та все ж таки люди були там, та одного разу туди переїхала невеличка сім’я, це була мати, старший син, молодший син і батько. Здавалось, вони нічим не виділялись, але це було так лише на перший погляд. Невдовзі після їхнього приходу, рослини почали гинути, а людям приходило нещастя. Та в один із днів у матері цих дітей спала хустка і усім стало видно, що її волосся було руде. Для оточуючих це було дивно, усі її почали обзивати відьмою, а потім схвативши за руки і ноги прив'язали до стовбура і підпалили заживо. На диво нічого не змінилось, тому глава цього селища приказав віднайти усіх рудоволосих жінок і вбити їх. Той тиждень виявився дуже тяжким, кожен був на нервах і переживав, щоб їх не вбили по випадковості. Час йшов і на тому місці не залишилось ні одної жінки із рудим волоссям. І справді, воно помогло їм, усі речі, що їм не виходили, різко почали виходити, це вразило багатьох людей та їхній радості не було меж. Та це було не на довго. В одну прекрасну та теплу ніч трапилось щось незвичне, люди почали вмирати один за одним, поки нікого там не залишилось. Від тоді, у околицях цього табору, почали зустрічатись випадки коли діти ставали свідками духів, що ще досі перебувають тут. 

Зненацька Макс впав назад так, ніби, його хтось туди потягнув.