Частина друга: Ніщо не стоїть на місці (розділ 12)

12 

Діти повечеряли. Одразу ж після того як їх відпустили усі почали виходити із будівлі, але на дворі їх чекав сюрприз. Це був Макс, він плескав та вигукував “Увага! Увага!” Діти встали поруч будівлі, а вожатий чекав поки усі вийдуть на вулицю. Сонце вже почало заходити, небо було красиве, від сонця відбивалось світло тому хмари були то жовті то рижі, а деякі взагалі червоні. Коли нарешті діти вийшли на вулицю і Макс був упевнений, що усі звернули на нього увагу він заговорив. 

-Увага! Невдовзі ми розпалимо вогнище поруч озера, кожен хто хоче може прийти і посидіти біля костра та послухати музику, а також кожен бажаючий може розказати страшну історію… Хе-хе. Сподіваюсь, що кожен прийде, розраховую на вас.  

Почувши цю новину діти почали її обговорювати між собою, здається, що всі хотіли прийти туди, як не як, але вечірки не буде тому - це краще ніж нічого. Здається, усі почали поспішати прийти до себе в будиночки, щоб по швидше зібратися і піти на цей невеличкий збір. Раптом вожатий помітив Майка який стояв поруч входу у будівлю. 

-Агов! Майку, поможеш мені підготувати місце для костру? - запитав Макс. 

-Але ж... 

-Як не як ти ж мій брат, розраховую на твою допомогу. - посміхаюсь сказав хлопчина. 

Карл та Емма переглянулись між собою, здається, вони були трохи незадоволені тим, що друг повинен знову покинути їх і піти допомагати брату. Зненацька вожатий продовжив. 

-До речі, твої друзі також можуть допомогти. - хитро вимовив Макс. 

Ця новина справді втішила дітей, адже тепер Майку не треба буде йти самому робити ці всі речі. “Гаразд” Промовив парубок і разом із друзями підійшов ближче до брата. 

-Йдемо, я вам покажу з чим мені необхідно допомогти. 

Хлопчина повів за собою Майка, Карла та Емму. Вони підійшли ближче до озера, а потім помітили стовпи яких недавно не було. До стовпа був причіплений шнур який тягнувся аж до наступного стовпа, на ньому були лампочки. Таких гірлянд було декілька, вони справді досить гарно освітлювали територію, тому якби там хтось плавав вночі можна було б побачити. 

-Ти тільки поруч озера їх поставив? - поцікавився Майк. 

-Так, але це поки що, можливо, завтра розставлю ще і по території табору.  

-Думаю, що буде чудово виглядати. 

-Запевняю тебе, що саме так і буде.  

-Ну гаразд, подивимось, хе-хе. - захихотів Майк. 

Діти покрокували далі за Максом. Раптом стала виднітись ділянка яку, мабуть, декілька годин тому очистили. По середині тієї невеличкої ділянки було невеличке коло із камінців, здається, це було місце для костра. Єдине чого не вистачало - це колод які б можна було розпалити.  

-Карл, Майк, ходімо зі мною, я вам покажу з чим вам треба мені допомогти. - промовив Макс махнувши рукою показуючи, щоб вони йшли за ним. 

Хлопці почали крокувати за вожатим, який прямував до головної будівлі. Здається, що саме там знаходилась деревина яку б можна було розпалити. Усі вони зайшли у середину, а потім Макс підійшов до якихось дверей і діставши ключ відчинив їх. Діти увійшли усередину, там було темно, та вмить старший брат увімкнув світло. Нарешті в кімнаті стало усе видно, у ній було багато усього, та найбільше було коробок. Кожна із них була підписана “Костюми”, “Маски”, “Канцелярія”, тощо... Раптом Майк помітив, що із коробки де знаходились костюми, виглядала чорна накидка, невже... 

-Майку! Не спи, - сказав Макс, а потім вказав рукою у бік де знаходилось багато нарубаних колод - беріть, не знаю чи ми зможемо за один підхід забрати необхідну кількість деревини, але можна і другий раз піти. 

-Гаразд, якщо буде потреба ми з Карлом підем, правда ж Карл? - запитав хлопчина. 

-Добре, я не проти. 

Макс підійшов до кусків дерева, що були розміщені один на одному і взяв декілька колод. - Хлопці, ви також беріть, хоча би чотири половинок колоди. - Промовив Макс. 

Діти підійшли до брата Майка і взяли також декілька штучок, а потім вийшли залишивши двері у кімнату відчиненими. Вожатий та хлопці спокійно йшли до місця де мало бути вогнище, усі вони несли колоди для того, щоб розпалити багаття. По дорозі їм зустрілось декілька дітей котрі, напевно, чекали коли їх нарешті покличуть. Макс, Карл та Майк добрались до місця де будуть розпалювати вогнище, там сиділа Емма яка чекала коли нарешті дадуть їй якусь роботу.  

-Ось, кладіть сюди, - вимовив Макс вказуючи пальцем на місце куди покласти деревину - ідіть ще принесіть декілька штучок, а потім закрийте двері і принесіть ключ назад. 

-Гаразд, скоро будемо. 

Хлопці направились до головної будівлі, між ними була мовчанка. На диво Карл нічого не казав, зазвичай це не так, він обов’язково повинен був щось сказати, та не цього разу... 

-Карл, усе гаразд? - поцікавився Майк. 

-Ні, я постійно думаю про неї, мені тяжко повірити, що вона справді щось може зробити... - сказав Карл. 

-Ти про кого? 

-Книга, я починаю розуміти чому ти вчора був такий напружений, але Емма та я не вірили тобі, вибач. 

-Та це пусте, сподіваюсь, що скоро ми дізнаємось хто це робить, - хлопчина зробив невеличку паузу та продовжив - здається, я знаю де може бути перша підказка.  

Майк забіг у будівлю, а потім зайшов у середину кімнати де був увесь реквізит. Він акуратно та повільно пройшовся по кімнаті, а потім підійшов до коробки на якій писало “Костюми”. Хлопчина підняв коробу та поклав на землю, а потім повільно та акуратно витягнув той самий чорний костюм. 

-Карл! Гляди, тут сліди крові, здається, вони від того самого чоловіка. 

Майк підняв чорну накидку і показав пляму яка ледве виднілась, але було зрозуміло, що це кров. 

-О Боже! Якщо це хтось із вожатих?  

-Я теж так думав, але ключі у ці кімнати легко дістати, що правда я цим не займаюсь, адже мені це ще не було потрібне. 

-Справді? І де їх дістати? - запитав товариш.