Частина друга: Ніщо не стоїть на місці (розділ 11)

11 

-Клас, Майк залишив нас, а ми повинні розгрібати чужі проблеми. - незадоволено пробурмотіла Емма. 

-Не переживай, ми і без нього можемо впоратись. Глянь, все вже зроблено, нам залишилось лишень віднести усі речі, що лишилися тут, у безпечне місце, а вночі, коли усі вже будуть спати, перенесемо їх у ту покинуту будівлю. 

-А як на рахунок безпечно місця, де воно?  

-Ем... Точно! Позаду наших будиночків. 

Емма затихла, вона ретельно обдумувала чи слід їм нести ті речі туди, але так, дівчина була не проти. Юнак взяв швабру та вудку, а подруга рюкзак  та ще якийсь пакет. Діти направились до першого корпусу через ліс, вони точно не знали чи правильно йдуть, але орієнтуючись по пам’яті змогли дійти до першого корпусу.  

-Емма, куди кладемо речі? 

-Ось сюди, думаю ніхто не помітить. 

-Я не розумію, чому ми не можемо прямо зараз піти туди і залишити їх там. 

-Це ризиковано, любий хто дивиться у сторону лісу може помітити, що ми там лазимо, або побачити як ми звідти виходимо.  

-Гаразд, а куди Майк пішов, для чого він брату? 

-Мабуть, Макс захотів, щоб йому допомогли.  

Зненацька неподалік від них щось тріснуло.  

-Ти це чув? - запитала Емма. 

-Ага... 

-Здається, нам слід йти звідси, - перелякано сказала дівчина - тим більше, скоро вже буде вечеря... 

-Ага... 

Діти акуратно виглянули із кутка чи немає нікого на вулиці першого корпусу, а потім акуратно почали виходити із лісу. Карл та Емма вийшли із місця схованки і побігли по стежці до головного корпусу.  Хлопець глянув на годинник, а потім промовив. - Чого нас не кличуть на вечерю, вже двадцята година настала. 

-Мабуть, ще прибирають після того, що сталось там. 

-Давай навідаємось туди і подивимось як у них справи? 

-Ну... Добре. 

Карл та Емма направились до основної будівлі цього табору. Підійшовши до дверей вони увійшли у середину, на горі було чути чужі розмови. Діти піднялись на другий поверх і побачили як все блищало від чистоти, а потім замітили Майка який допомагав прибирати. 

-Карл, Емма, ви також прийшла допомагати? - запитав Майк котрий щойно їх помітив.  

Хлопець та дівчина переглянулись між собою та водночас вимовили. - Ага. 

-Чудово, але нажаль вже нема, що прибирати. Зовсім скоро буде вечеря, можемо піти на двір та зачекати там.  

Діти вийшли на вулицю, на дворі вже зібралось багато людей які чекали на вечерю, але ніхто їх не кликав. Раптом із будівлі вийшла Аліса, вона одразу ж почала плескати, щоб привернути до себе увагу.  

-Вибачте будь ласка, але вечеря трохи затримається через безлад, що з’явився у їдальні після обіду.  

Діти почали засмучено кричати, але це було не довго та ніхто нікуди не розходився. Здається, всі були дуже голодні, тому з нетерпінням чекали коли їх уже впустять у середину, щоб скуштувати смачненької гарячої страви. Так, більшість із тих хто тут був, представляли смачну їжу, що потрапляла у їхню пащу. Від цих думок у деяких навіть слина із рота йшла. Як довго треба було чекати, щоб накрили стіл? Ніхто не знав. Але кожна дитина, що стояла тут, точно хотіла їсти. Зненацька двері у будівлі відкрились, звідти вийшла уже не Аліса, а Олівія.  

-Можна заходити. - промовила дівчина, а потім відійшла у сторону, щоб пропустити дітей. 

Усі почали заходити у середину, здається, що у цьому таборі ще ніколи так багато людей не стояло біля цих дверей водночас. Діти швидко зайняли свої місця і вже починали їсти смачненьку їжу. Раптом Олівія стала посеред їдальні та почала плескати. 

-УВАГА! УВАГА! Тепер ми будемо харчуватись разом із вами у їдальні, щоб знову не трапилось таких ситуацій.  

Мабуть, більшість дітей засмутилось через це, але їм було байдуже, тому що їжа грала для них зараз важливішу роль. Зненацька у їдальню зайшла Лана, вона вже не була така засмучена. Дівчина швидко зайняла своє місце та почала їсти.  

-Лана, все гаразд? - запитала Емма. 

-Звичайно. 

-Справді? 

Лана кивнула, а потім посміхнулась дивлячись на подругу. 

-До речі, зовсім скоро ми будемо сидіти біля вогнища та слухати страшні історії. - раптом випало із уст Майка. 

-Нарешті! Я так хотіла цього. - промовила Емма. 

Діти продовжили їсти, поки на їхніх тарілках не залишилось нічого від їжі. Деякі групки дітей вже не розмовляли як вчора або сьогодні зранку і на обід. Причина була одна, вожаті, вони зайві тут, саме через них не було так весело як до цього...