Частина друга: Ніщо не стоїть на місці (розділ 9)

 9

Майк підійшов до будиночку у якому жив Макс, він приблизився до дверей, а потім постукавши увійшов у середину. 

-Макс! У чому річ, чому не буде вечірки? 

-Е... Що ти тут робиш? Хіба, зараз не обід... - невпевнено промовив вожатий, а потім після невеличкою паузи продовжив - Річ у тім, що хтось вкрав колонку і м не зможемо включити музику без неї. Я б був тобі дуже вдячний якби ти допоміг мені її відшукати. 

-Ясно... - Майк почухав ніс, а потім зібрався виходити, як раптом він повернувся назад і продовжив - Гаразд, я обов’язково тобі допоможу, але чому ти її не шукаєш, а сидиш в себе в будиночку. 

-Мені необхідно придумати, що ми будемо робити замість вечірки. - відповів Макс. 

Майк кивнув, а потім повернувшись спиною до нього вийшов на двір. Його очі засліпило сонце, що світило прямісінько йому у лице. Цвірінькання птахів помалесеньку заспокоювало юнака, а насамперед давало задуматись про життя і решту подібних речей. Що далі робити? До кого звернутись, щоб він зміг допомогти? Так хотілось, щоб сьогодні провели ще одну вечірку. Сподіваюсь, що вечірки ще будуть - вголос промовив парубок.  

-Агов, Майку! Ось ти де, а то ми тебе всюди шукали. - промовила Емма. 

-Про щось нове дізнався? - запитав Карл. 

-Ні, але нам слід почати шукати колонку, звісно ж якщо ви ще хочете сьогодні потанцювати під музику. 

-Ну і де нам її шукати? - запитала Емма. 

-Вона може бути де завгодно, тому нам слід постаратись, щоб її найти. - відповів Майк. 

Карл почесав потилицю, а потім заговорив, - Гаразд, тоді можемо починати прямо зараз! - хлопчина одразу ж після своїх слів кудись побіг. 

-Куди це він? - задався питанням Майк. 

-Думаю нам також треба почати її шукати.  

Дівчина затихла, а потім також кудись пішла. Парубок зітхнув, а потім направився по стежці до головного корпусу де знаходилась їдальня, дерев’яна площадка, медпункт і місце де проводились збори. За лічені хвилини Майк вже був там, але де шукати? Юнак підійшов до площадки на якій були дискотеки, а потім помітивши під нею пустий простір задумався. “Якщо вона там?” Запитав в себе юнак, а потім заглянув у чорну діру. В ній було безліч металевих палок які тримали цю конструкцію, але хлопчина все одно не помічав колонки. Чи було слід йому туди лізти? Мабуть, ні. Але за декілька секунд хлопчина вже заліз туди. Було трохи тісно, один метр у висоту - це не так багато як здається, хоча було достатньо, щоб повзти. Майк проліз під дерев’яною площадкою менше половини, сенсу лізти далі, напевно, вже не було. Здаватись вже було пізно, дорога вперед або назад була подібна за довжиною. Парубок оглядався по сторонам намагаючись найти колонку, яку він так ретельно старається відшукати. Можливо її тут нема, тому що швидше за все її б кинули на середину дороги, а до виходу із діри залишалось декілька метрів. Юнак почав повзти на вихід, ноги та руки вже втомилися, а одяг був трішки забруднений, але його ще досі можна було почистити. Залишалось декілька метрів до виходу із цього темного та незручного місця, як раптом щось вчепилося за ногу хлопця. Він завмер, по його тілі пройшлись мурашки, а сам він почав трястись так як ніколи. Цей страх… Страх чогось невідомого. Майк акуратно почав повертати голову назад, але те, що він там побачив його вразило. Це була рука, вона була загнила, а її поверхня була темно зеленуватою. В деякий місцях не було шкіри і виднілася кіста, від цього ставало дедалі страшніше. Треба тікати, подумав парубок, тому одразу ж почав відштовхуватись і намагатись лізти вперед, але це було тяжко, тому що рука тягнула його назад. Що могло трапитись якби він не чинив опору, ніхто не знає, але - це було явно щось не хороше. Парубок почав кричати та просити про допомогу. Як сильно він не намагався повзти на вихід, але та річ, що його тягнула була сильнішою. Раптом хлопець зарядив зі всієї дурі ногою по тій руці, на щастя, вона його відпустила, але чи на довго? Майк продовжив повзти на вихід користуючись моментом. Нарешті він добрався до світла, а там вже був і вихід. Зненацька рука вчепилася знову за нього, хлопець налякався і від переляку закричав. Раптом хлопчина вчепився об якусь залізну патичку, що тримала дерев’яну площадку. Майк тримався зі всієї сили, що допомогло йому, адже ця невідома сутність продовжувала тягнути його назад.  

-Майк! - вигукнув хтось на вулиці. 

-Я тут!  

Парубок глянув на вихід і помітив, що там стояв Карл. 

-Допоможи! - закричав Майк. 

Карл опустився, а потім проліз ближче до товариша. Хлопець подав руку юнаку, який так старався вибратися звідти. Друг почав тягнути його вихід. Мабуть, це була єдина радісна новина для Майка. Хлопець за допомогою Карла опинився на декількох сантиметрів від виходу. Зненацька друга рука вчепилася за його ногу.  

-ААА!  

-О Боже! Тримайся! - прокричав Карл. 

Друг в цей ж момент схватив його за другу руку, Майк думав, що його зараз розірвуть на дві частини. Напевно, було б краще, щоб його забрало те щось невідоме, ніж порвали його попалам. Раптом Майк відчув, що та сутність послабила хватку, невже їй вже набридло це робити? Якщо це так, то було б добре, але вона ще досі його не відпустила.  

-Давай! - закричав Карл, а потім зі всієї сили почав тягнути його на себе - Ще трохи залишилось! 

-Нарешті! - промовив Майк. 

Хлопець вибрався на землю, сонце засвітило йому в очі, здавалось, він ніколи не любив коли йому воно світило, але саме зараз - це була одна із найрадісніших речей.  

-Як ти, цілий? - запитав Карл. 

-Так, начебто, усе гаразд. - відповів Майк. 

-Що ти там забув? 

-Я шукав колонку, мені здалось, що вона могла бути там.  

Карл промовчав, а потім заглянув під низ дерев’яної площадки, саме туди звідки виліз Майк. На диво там нікого не було, але хто тягнув друга туди?  

-Боже мій! Карл, я починаю сумніватись, що це міг зробити Том. Для чого йому взагалі та книга? Якби він міг виконати любе своє бажання то б не робив таких страшних речей. - стривожено промовив Майк.