Частина друга: Ніщо не стоїть на місці (розділ 8)

8 

Усі діти з табору швидко прибігли на обід, їм так натерпілось покинути свої хатинки. Чотири стіни, напевно, всім вже так надоїли, що перебувати в них було просто неможливо. Всі вже сиділи на своїх місцях і починали по тихенько їсти. Тарілки були наповнені їжею, приємний аромат був розповсюджений по всій їдальні. Балички дітей було чути всюди, не було тих хто б просто мовчав. 

-Майк, що ти дізнався про смерть жінки? - запитала Емма. 

-Рівно нічого, Бен сказав, що - це самогубство. 

-Хто такий Бен? - поцікавився Карл. 

-Один знайомий мій, він розслідує вбивство. 

Раптом по сходам у їдальню піднялась Олівія, а потім голосно промовила - Сьогодні не буде вечірки! - і тоді так само непомітно вийшла з неї. 

Настала тиша, ніхто не розумів, що трапилось. Зненацька хтось закричав “НІ! ХТО ТАК СКАЗАВ?”. Саме після цих слів у їдальні піднявся гомін, усі протестували так як тільки могли. Половина їжі, що була в тарілках почала опинятись на підлозі, стелі, одязі і на всьому на чому тільки могла. Діти почала її розкидати, не кожен міг пережити цей напад. 

-ПРИСЯДЬТЕ! - викрикнув Карл, а потім заліз під стіл. 

За лічені секунди усі друзі були уже під ним. Під столом було врази безпечніше ніж на над ним, діти збожеволіли, навряд чи залишиться той хто не постраждав. Раптом під стіл потрапила невеличка кількість картоплі пюре. 

-АААААА - завила Лана, хочу її крик не було чути серед голосів дітей. 

-БОЖЕ МІЙ! Нам треба вибиратись звідси. - промовила Емма. 

Діти акуратно почали повзти під столом, щоб дістатись поближче до сходів, що вели на перший поверх. Дорога була трохи тяжка, столі трусились, а на підлозі з'являлись невеличкі клякси від картоплі. 

-Чорт! Я вже вся брудна! - прокричала Лана. 

-ТИ?! Поглянь на мене, я ще брудніший ніж ти. - незадоволено промовив Карл. 

-Ти - це інша річ, можеш і потерпіти, як не як ти хлопець. 

Карл промовчав, йому не було, що сказати. 

Нарешті діти дібрались поближче до виходу. “Усі готові?” Запитав Майк, а потім почав рахувати.  

-Три... Два... Один! - викрикнув парубок, а потім побіг до сходів, що вели вниз. 

Діти одразу ж побігли за ним. “Стережись!” Прокричала Емма до Лани, дівча повернула голову у бік де проводилась бійка їжею, щоб зрозуміти про, що говорить подруга. Як раптом їй в лице прилітає порція картопляного пюре. Друзі які побачили це почали сміятись, сміх не припинявся. Дівиця стояла не рухавшись, їжа потихеньку спускалась по її лиці, а невдовзі став виднітись її незадоволений вираз лиця який скривала стікаюча їжа. 

-ЧОГО ВИ СМІЄТЕСЬ? - роздратовано закричала вона. 

Дівчина підійшла до Майка, що стояв на сходах і штовхнула його вбік, щоб пройти далі. Спустившись вниз Лана вийшла на двір. Діти тільки і могли спостерігати як засмучена подруга йшла, але їм також слід було тікати поки не прилетіло ще і їм.