Частина друга: Ніщо не стоїть на місці (розділ 7)

7 

-Я досі не можу зрозуміти як це трапилось! - викрикнула Лана. 

-Мабуть, це річ в тій самій книжці. - запропонував Майк всій варіант. 

-В якій книжці?  

-Трохи пізніше я тобі розкажу, - промовила Емма - це довга історія... 

Майк задумався, що цей інцидент їм дав? Які підказки можна було з нього взяти? Мабуть, єдине чим воно їм допомогло, це взнати, що ця людина готова вбивати. Це ж ким треба бути, щоб не залишити навіть крихітки після себе, чи це лише їхня неуважність? 

-Чорт! Мій ніготь... - раптом озвалась Лана - Мабуть, я його там відірвала. 

-Ти зараз не жартуєш? - запитав Карл 

Емма показала йому середній палець, на якому не було нігтя. 

-Ясно... 

-Головне, щоб ніхто не дізнався про жінку, надіюсь всі зараз в своїх номерах. - вимовив Майк. 

-Сподіваюсь - це не останній день в таборі, а ще мене дуже цікавить, це самогубство чи хтось навмисно це зробив? - поцікавилась Емма. 

-На даний момент - це для нас буде загадкою, але я знаю точно, що ми впіймаємо цього бовдура! - сказав Майк. 

Хлопець встав з ліжка, а потім направився до виходу. Раптом він повернувся в сторону до друзів.  

-Я йду сходжу до брата, можливо щось нового взнаю, залишайтесь тут. 

Парубок вийшов із хатинки, а потім покрокував в сторону другого корпусу. Юнак спокійно йшов, як раптом біля медпункту він почув чийсь голос, що викрикнув його ім’я “Майк!”. Хлопчина обернувся назад, а потім помітив Бена який стояв поруч медпункту. Що він тут забув? Запитав в себе Майк, який точно цього не очікував. Хлопець підійшов ближче до будівлі, а потім заговорив. 

-Така неочікувана зустріч, що ти тут робиш?  

-Розслідую вбивство. 

-Нова робота? Цікавенько...  

-Звичайно. А я бачу ти трохи підріс, останній раз коли я тебе бачив тобі було, майже, дванадцять років. Стільки часу пройшло, це дивовижно!  

-Хех... Як справа йде? - запитав Майк. 

-Трохи тяжкувато, доказів взагалі нема, а круг підозрюваних тяжко звузити. Швидше за все - це самогубство. Мабуть, я так заявлю. Якщо тут з’явиться ще одне вбивство, тоді тут треба буде вже задуматись.  

-Все настільки жахливо? 

-Ага... Але ця атмосфера літнього табору мене перекинула в минуле, так обожнював в них їхати, це була найцікавіша частина літа. Жалко, що я тут не можу залишитись, але з радістю б приїзжав на вечірки і інші активності. 

Майк трохи помовчав, а потім запитав. 

-То ти вже закінчив зі своєю працею? 

-Нажаль, так. Можливо, вечерком заберуть труп, саме головне, щоб ніхто із дітей не знав цього - це може зруйнувати кар'єру табору.   

Майк кивнув, глянув на годину, а потім зрозумів, що вже зовсім скоро буде обід. 

-Бляха! Вибачай, мені треба йти назад, щоб не насварили за те, що я на дворі. 

-Ем... Гаразд, можеш іти.